Ю Несбьо - Привид

— Вибачте, тут приватна вечірка… — почав був він, але замовк, коли Харрі показав йому своє посвідчення.

— Це не стосується твого шефа, друже, — сказав Харрі. — Просто треба з деким переговорити. Офіційна справа.

Охоронець кивнув, щось сказав у мікрофон на своєму лацкані і пропустив Харрі всередину.

Фойє було схоже на велетенське іглу, і Харрі побачив, що в тому іглу мешкають численні обличчя, які він упізнав попри свою тривалу відсутність: великі цабе з преси, які собі ціни не могли скласти, балакучі голови з телебачення, ведучі спортивних і політичних програм та культурні світила. Всі вони були більш-менш напідпитку. І тепер Харрі побачив, що Ізабель Скоєн мала на увазі, коли казала про брак високих кавалерів, коли вона вдягає туфлі на шпильках. Її легко було помітити, бо вона вивищувалася над рештою гостей.

Харрі переступив через канат і, безперервно вибачаючись, проклав собі шлях крізь натовп, чуючи, як у келихах довкола нього хлюпає біле вино.

Ізабель розмовляла з чоловіком, на півголови нижчим за неї, але запобігливий та сповнений ентузіазму вираз її обличчя засвідчував, що той чоловік за своїм статусом та впливом був вищим за неї на кілька голів. Харрі відділяло від них лише три метри, коли перед ним несподівано виріс якийсь чоловік.

— Я той співробітник, який щойно говорив з вашим колегою на вулиці, — сказав Харрі. — Мені треба трохи поговорити з цією жінкою.

— Будьте моїм гостем, — сказав охоронець, і Харрі здалося, що в його словах він почув певний підтекст.

Харрі пройшов останні три метри.

— Привіт, Ізабель, — сказав він і побачив на її обличчі подив. — Сподіваюсь, я не завадив твоїй… кар’єрі?

— Добривечір, інспекторе Холе, — розсміялася вона скрипучим сміхом, наче розказуючи комусь жарт, зрозумілий лише втаємниченим особам.

Чоловік, що стояв біля неї, не забарився подати йому руку і назватися — дещо настирливо. Здогадно, багаторічна кар’єра в міськраді навчила його, що популярність серед простих людей винагороджується в день виборів.

— Вам сподобалася вистава, інспекторе?

— І так, і ні, — відповів Харрі. — Я майже зрадів, коли прем’єра скінчилася, і вже вирушив був додому, як раптом пригадав, що залишилися пару питань, які мені хотілося б прояснити.

— Наприклад?

— Ну, оскільки Дон Джованні був крадієм та гульвісою, то виглядає цілком справедливо і доречно, що у фінальному акті його наздоганяє розплата. Гадаю, я зрозумів, ким була та статуя, яка прийшла за Доном Джованні і забрала його до пекла. Але мені цікаво ось що: хто сказав прибульцю з пекла, що Дона Джованні можна знайти саме в тому конкретному місці? Ти не можеш мені це пояснити… Ізабель? — спитав Харрі, обертаючись до неї.

На її обличчі з’явилася крива посмішка.

— Якщо ти вигадав якусь теорію змови, то це завжди цікаво послухати. Але краще іншим разом. Бо наразі я розмовляю з…

— Мені треба сказати їй пару слів, — сказав Харрі, обертаючись до її співрозмовника. — Звісно, з вашого дозволу.

Харрі побачив, що Ізабель хотіла було запротестувати, але її співрозмовник зреагував швидше.

— Звісно. — Він посміхнувся, кивнув і обернувся до літнього подружжя, яке з нетерпінням чекало на його аудієнцію.

Харрі взяв Ізабель під руку і повів її туди, де виднівся знак «Туалет».

— Від тебе смердить, — просичала вона, коли Харрі поклав руки їй на плечі і притиснув до стіни біля чоловічого туалету.

— Моєму костюму довелося пару разів побувати в контейнері для сміття, — сказав Харрі і побачив, що вони привабили увагу кількох оточуючих. — Слухай-но, ми можемо зробити це або цивілізовано, або брутально. Яка основа твого співробітництва з Мікаелем Бельманом?

— Іди під три чорти, Холе.

Харрі тріснув ногою двері до туалету і затягнув її туди.

Коли Харрі гепнув Ізабель спиною об двері кабінки і придавив їй горло своїм передпліччям, чоловік у вечірньому костюмі отетеріло зиркнув на них у дзеркало.

— Бельман був у тебе вдома, коли убили Густо, — просичав Харрі. — А Густо мав кров Бельмана під своїми нігтями. Спалювач, що працює на Дубая, є найближчим другом та колегою Бельмана. Якщо ти не розколешся зараз, я зателефоную знайомому в «Афтенпостен», і ця історія з’явиться у завтрашньому номері. А потім я викладу на стіл прокурору все, що маю. То що будемо робити?

— Вибачте. — То був чоловік у вечірньому костюмі. Він тримався на поштивій відстані. — Може, вам чимось допомогти?

— Мотай звідси до бісової матері!