Ю Несбьо - Привид

Харрі завагався. Якщо цей тип отримав наказ заарештувати його, то при собі він неодмінно матиме голубу ксиву з ордером на арешт, яку він уже показав реєстратору, щоби взяти у нього дублікат ключа від номера. Мозок Харрі швидко виконав необхідні обчислення. Він пішов навшпиньки назад і сховав гвинтівку за шафу. А потім повернувся і відчинив двері зі словами «Хто ви такий і що вам тут треба?», водночас швидко окинувши поглядом коридор.

Чоловік витріщився на нього.

— Ну й вигляд у тебе, Холе. Увійти можна? — І він показав Харрі свою картку-посвідчення.

— А, Трульс Бернтсен. Ти колись працював у Бельмана, чи не так?

— Я й досі у нього працюю. Він тобі привіт передавав, до речі.

Харрі відступив убік і дав Бернтсену увійти першим.

— А тут затишно, — сказав Бернтсен, озираючись довкола.

— Сідай, — сказав Харрі, показавши на ліжко і сідаючи на стілець біля вікна.

— Жувальну гумку будеш? — спитав Бернтсен, простягаючи Харрі пачку.

— Мене від неї нудить. Чого тобі треба?

— Ти, як завжди, дуже чемний, — вишкірився Бернтсен, скрутив пастилку жувальної гумки, поклав її до шухляди своєї нижньої щелепи і сів.

Мозок Харрі фіксував усе: інтонацію, мову рухів, вираз очей, запах. Цей чоловік виглядав невимушено-розслаблено, але випромінював відчутну загрозу. Кисті рук розслаблені, різких рухів не робить, але очима збирає інформацію, оцінює ситуацію і до чогось готується. Харрі пожалкував, що сховав свою гвинтівку. Менше за все його турбувала відсутність у нього дозвільних документів на неї.

— Річ у тім, що ми знайшли кров на савані Густо у зв’язку з оскверненням могили, яке сталося на цвинтарі Вестре минулої ночі. І ДНК-аналіз засвідчив, що то — твоя кров.

Харрі мовчки спостерігав, як Бернтсен акуратно склав фольгу, в якій була жувальна гумка. Тепер Харрі пригадав його краще. Його прозивали Бівіс, по аналогії з персонажем американського мультиплікаційного серіалу. Він був у Бельмана хлопчиком на побігеньках. Дурний, але кмітливий. І небезпечний. Такий собі провінційний телепень, який спаскудився, працюючи в поліції. Колишній Форест Гамп.

— Я й гадки не маю, про що ти кажеш, — відказав Харрі.

— Хто б сумнівався, — зітхнув Бернтсен. — Може, то помилка в реєстрі? Тоді доведеться відвезти тебе до управління поліції і зробити повторний аналіз крові.

— Я шукаю дівчину, — сказав Харрі. — Ірен Ганссен.

— А вона що — похована на цвинтарі Вестре?

— У всякому разі, вони зникла ще літом. Ірен — прийомна сестра Густо.

— Це для мене щось нове. Однак тобі все одно доведеться поїхати зі мною до…

— Ось вона, посередині, — продовжував Харрі. Він видобув з кишені свого піджака родинне фото Ганссенів і подав його Трульсу Бернтсену. — Мені потрібен час. Небагато. Опісля ти зрозумієш, чому мені довелося всім цим займатися. Обіцяю звітуватися протягом сорока восьми годин.

— Сорок вісім годин , — повільно мовив Бернтсен, пильно придивляючись до фото. — Так називався один класний фільм. Там грали Нольте і отой негр, як його — Мак-Мерфі?

— Едді Мерфі.

— Вірно. Він уже не смішний, той Мерфі, а колись був. Дивно, еге ж? Ти маєш дещо, а потім несподівано втрачаєш. Що ти на це скажеш, Холе?

Харрі поглянув на Трульса Бернтсена. «Не такий він уже й телепень, цей тип», — подумав він. Бернтсен підняв фотографію до світла. Зосереджено примружився.

— Ти впізнаєш її?

— Ні, — відказав Бернтсен і, віддаючи фото, завовтузився. Вочевидь, йому було незручно сидіти на отому шматку матерії, який стирчав з його задньої кишені, тому він швидко переклав його до кишені своєї куртки. — Зараз ми проїдемося до управління поліції, де двадцять чотири години будемо тебе допитувати.

Він говорив легким невимушеним тоном. Надто легким і надто невимушеним. А Харрі вже встиг усе добряче обдумати. Беата поставила ДНК-аналіз крові з нігтів Густо на перше місце, і відділ патології ще не встиг видати кінцевий результат. Звідки ж тоді Бернтсен міг знати результат аналізу крові з савана Густо? Окрім того, була ще одна обставина. Бернтсен не зміг перекласти оту матерію з кишені в кишеню достатньо швидко. То була не в’язана шапочка, то була балаклава. Така, яку використали під час убивства Густо.

І слідом за цією думкою мерщій з’явилася наступна: спалювач.

А чи дійсно поліція прибула на місце події першою? А може, першим був прислужник Дубая?

Харрі подумав про гвинтівку за шафою. Але тікати було вже пізно. В коридорі почулися кроки. Йшли двоє. Один з них був такий великий, що дерев’яні дошки застогнали й заскрипіли. Кроки зупинилися біля дверей. Крізь щілину на підлогу номера 301 впали тіні двох пар ніг, розставлених широко й упевнено. Звісно, він би міг подумати, що то прийшли колеги Бернтсена і що то був справжній арешт. Але Харрі чув, як лементували дошки на підлозі. Він здогадався, що цей гігант і був отою величезною постаттю, що гналася за ним крізь Фрогнер-парк.