Ю Несбьо - Привид

— Ходімо, — сказав Бернтсен, підводячись і стаючи поперед Харрі. Нарочито невимушено почухав під курткою груди. — Трохи покатаємося, тільки ми удвох.

— Бачу, ми тут не самі, — сказав Харрі. — Тобі підоспіла підмога.

Він кивнув на тіні під дверима. Там з’явилася ще одна тінь. Пряма довгаста тінь. Трульс прослідкував за його поглядом. І тут Харрі побачив його: непідробне отетеріння на обличчі Трульса Бернтсена. А Трульс Бернтсен погано вмів придурюватися. То були не його люди.

— Відійди від дверей, — прошепотів Харрі.

Трульс кинув жувати гумку і поглянув на нього.

Трульс Бернтсен полюбляв носити свій пістолет «Steyr» в кобурі-оперативці, причепленій так, що пістолет лежав пласко у нього на грудях. Тому його було важко помітити, якщо ти стояв з кимось лицем до лиця. Знаючи, що Харрі Холе був досвідченим детективом, який пройшов курс навчання у ФБР в Чикаго і таке інше, Трульс розумів, що той машинально помітить щось випукле у видних місцях. Трульс не був переконаний, що йому неодмінно знадобиться пістолет, але він вжив запобіжних заходів. Якщо Харрі чинитиме опір, то він виведе його з приміщення, непомітно приставивши пістолет до його спини і начепивши на голову балаклаву, щоби ніхто з потенційних свідків не зміг сказати, кого вони бачили з Гоулом перед тим, як він щез з лиця землі. Свій «сааб» Бернтсен припаркував на боковій вулиці; він навіть вуличний ліхтар розбив, щоби ніхто не побачив його номерів. П’ятдесят тисяч євро. Він мав бути обережним і обачливим, неквапливо класти камінь на камінь. Збудувати собі будинок на схилі пагорба Хоєнхалл з видом на їхній будинок. З видом на неї .

Харрі Холе виглядав меншим за того гіганта, яким він його запам’ятав. І огиднішим. Блідий, огидний, брудний і виснажений. Якийсь покірливий та незосереджений. Що ж, робота буде легшою, аніж він передбачав. Тому коли Харрі прошепотів, щоби він відійшов від дверей, першою реакцією Трульса Бернтсена стало роздратування. Що це за коники здумав він викидати тепер, коли все складалося як по маслу? Але другою його реакцією стало усвідомлення того, що це був саме той голос, яким користувалися вони, поліцейські, коли потрапляли в критичні ситуації. Жодного емоційного забарвлення, жодної драматичності. Лише нейтральна холодна ясність, що залишає мінімум можливості на хибне розуміння сказаного. І максимум можливості залишитися живим.

Тому Трульс Бернтсен — майже не задумуючись — зробив крок убік.

І в цей момент пролунав гуркіт, і верхня частина дверної панелі влетіла в кімнату.

Бернтсен рвучко крутнувся на п’ятах й інстинктивно подумав, що, мабуть, то був дробовик-обріз, який забезпечував на таких коротких відстанях максимально широке покриття. Його рука вже була під курткою. Якби кобура займала своє звичне положення, а він був без куртки, то встиг би витягнути пістолет швидше, бо його руків’я стирчало б назовні.

Коли рештки дверей з гуркотом гепнулися в кімнату, Трульс Бернтсен впав на ліжко, встигнувши вивільнити пістолет і тримаючи його у витягнутій руці. Перед тим, як усе потонуло у новому вибухові, Трульс встиг почути, як позаду нього з тріском розбилося скло.

Шум вибуху заклав йому вуха, а в номері наче заметіль почалася.

І в тій заметілі на порозі показалися силуети двох чоловіків. Той, що був вищий, підняв і націлив свою рушницю. Його голова мало не торкалася одвірка, він був значно вищим за два метри. Трульс вистрелив. Потім вистрелив ще раз. Відчув прекрасний відбій пістолета і навіть прекраснішу впевненість, що все це — насправді, і будь-що-будь, до біса наслідки. Високий чоловік сіпнувся так, що аж чуб на лобі підскочив, і зник з порога. Трульс перевів пістолет убік і знову прицілився. Другий чоловік стояв непорушно. Над ним пурхало біле пір’я. Трульс тримав його під прицілом. Але не вистрелив. Тепер йому стало краще його видно. Обличчя як у вовка. Такий тип обличчя Трульс завжди асоціював із саамами, фінами та росіянами.

Ось вовкулака підняв свій пістолет. Поклав палець на спусковий гачок.

— Спокійно, Бернтсене, — сказав він англійською.

Трульс Бернтсен довго й протяжно загарчав.

Харрі полетів униз.

Коли перший постріл дробовика сипнув дробом над його головою, він пригнувся і позадкував. Туди, де, як він знав, було вікно. Відчув, як скло спочатку увігнулося, а потім, вочевидь згадавши, що воно є склом, тріснуло й розлетілося на друзки.

І Харрі відчув, що таке вільне падіння.

Час немов натиснув на гальма, і він як крізь воду летів. Розмахуючи руками та ногами, наче веслами, інстинктивно намагаючись не дати своєму тілу зробити заднє сальто. Між нервовими клітинами мозку застрибали уривчасті думки: