Ю Несбьо - Леопард

— У певному сенсі, так, — відповів Харрі.

— А ти з ними згодом спілкувався?

Харрі похитав головою:

— Ми маємо спробувати про все забути. Допомогти Олегові про все забути. У такому віці ще можна забути.

— Не завжди. — Кая гірко усміхнулася.

Харрі глянув на неї:

— А хто зробив кращою тебе?

— Евен, — мовила вона швидко й упевнено.

— А можливо, якесь велике кохання?

Вона заперечно хитнула головою:

— Не було жодного Extra large. Усього кілька маленьких. І одне середнє.

— То припав тобі хтось до серця?

Вона лукаво глянула на нього.

— До серця?

Харрі посміхнувся.

— Коли я балакаю про таке, у мене часом вилітають старомодні вирази.

Вона не квапилася з відповіддю:

— Ну… трохи вабить до одного…

— І які перспективи?

— Поганенькі.

— Дай я вгадаю… — мовив Харрі, опустив трохи скло й запалив: — Отже, він одружений і каже, що заради тебе покине дружину й дітей, хоча навряд чи…

Вона розсміялася:

— Тепер я спробую вгадати: ти завжди вважав, що збіса добре знаєшся на людях, бо пам’ятаєш лише про ті випадки, коли твої здогади справдилися.

— Але ж він прохав тебе дати йому трохи часу?

— Знову мимо, — вона посумнішала. — Він нічого не каже взагалі.

Харрі кивнув. Щось іще крутилось на язиці, але розпитувати далі не став.

Над чорною лискучою поверхнею озера Люсерен стелився туман. Дерева стояли на берегах, похнюпивши плечі, мов зажурені мовчазні свідки. Тишу зривали команди, переговори по раціях та плескіт води, коли водолази падали голічерева у воду з гумових човнів. Пошуки почали поблизу берега, ближче до мотузяної майстерні. Керівники пошукових груп спрямовували нирців віялом навсібіч і тепер стояли на березі, викреслюючи прочесані квадрати, подаючи водолазам сигнали, смикаючи за мотузку, коли треба підніматися чи спускатися. Фахові водолази-рятівники, на кшталт Ярле Андреассена, при мотузці мали ще й телефонний дріт, під’єднаний до шолома, тож мали змогу залишатися на зв’язку. Відколи Ярле закінчив курси рятівників, спливло вже півроку, але й досі під час занурення пульс у нього шаленів. А прискорений пульс означає, що йому потрібно більше повітря. Досвідченіші хлопці з пожежної частини у Бріскебю дали йому прізвисько Поплавець, бо йому часто доводилось виринати, щоб змінити балон з киснем.

Ярле знав, що там, нагорі, досі білий день, але тут, під водою, стояла темна ніч. Він силкувався пливти за півтора метра від дна, як годиться за правилами, але все одно скаламутив воду при дні, отож, відбивши світло ліхтарика, вона частково засліпила його. Він знав, що обабіч нього пливуть інші водолази, але все одно почувався самотнім. Самотність та холод діймали до кісток. А пірнати треба було ще кілька годин. Він знав, що у його балоні залишилося менше повітря, ніж у інших нирців, і подумки вилаяв себе. Нехай би вже плівся у хвості з-поміж пожежників-рятувальників Осло, так хоч би не довелося осоромитися ще й перед добровольцями з місцевих клубів. Ярле вольовим зусиллям знову затамував подих. Але не заощаджуючи повітря, ні. Попереду, у жмуті проміння, у глибині ворушкого очеретяного лісу, що здіймався з в’язкого намулу, щось ворушилося. Щось неприродне для озерного дна, що ніяк не повинно тут бути. Якийсь чужорідний предмет. Саме через це він видавався неймовірним і водночас жаским. А можливо, то світло ліхтарика ковзнуло по чомусь і відбилося…

— Ярле, усе гаразд?

Це пролунав голос керівника групи водолазів. Він мав сторожко вслухатися в дихання своїх водолазів. Не тільки, щоб визначити, дихають вони чи ні, але й щоб визначити, чи вони хвилюються. Чи надмірно спокійні. Уже при двадцяти метрах занурення у крові розпочинається і надходить додатковий азот, отож може з’явитися сп’яніння від глибини — себто азотовий наркоз. Реакція пірнальника погіршується, навіть прості завдання даються важко, а на ще більшій глибині виникає запаморочення, тунельне бачення і навіть порушення поведінки. Ярле не знав достеменно, чи то просто оповідки пірнальників, буцімто водолази, регочучи, здирали з себе маски на глибині п’ятдесят метрів. Наразі він відчув лише легке сп’яніння, ніби трохи захмелів від червоного вина, бо іноді вони разом із дружиною полюбляють трохи хильнути суботніми вечорами.

— Усе гаразд, — озвався Ярле Андреассен і спробував вирівняти дихання. Втягуючи суміш азоту й кисню, він чув, як дзюркоче вода, коли він видихає цілі грона повітряних бульбашок, що відчайдушно ринули до поверхні.