Ю Несбьо - Леопард

Катрина посиділа ще, дивлячись у вікно, а потім підвелася й пішла у загальну вітальню. На порозі до неї долинув голос сестри:

— Катрино, ви куди?

Катрина відповіла не озираючись:

— Піду розкладу «солітера».

Гуннар Хаген спустився у підвал ліфтом. Дорога вниз. Пониження. Поразка.

Вийшовши з ліфта, він пішов Кишкою.

Але Бельман дотримав слова, не обдурив. Кинув йому рятівний круг — пристойну керівну посаду в новому, розширеному Крипосі. Рапорт Харрі короткий і лаконічний. Жодних результатів. За таких обставин будь-який телепень второпав би, що саме час плисти до рятівного круга.

Хаген розчинив двері у кінці коридору не постукавши.

Кая Сульнес привітно посміхнулася, а Харрі, сидячи за комп’ютером і притиснувши до вуха телефон, навіть не озирнувся, тільки проспівав: «Привіт-шефе-чи-не-хочеш-трішки-гидкої-кави?». Ніби дух-передвісник начальника відділу вже сповістив про його наближення.

Хаген лишився стояти в дверях.

— Мені повідомили, що Аделе Ветлесен ви не знайшли. Треба пакувати речі. Час вичерпався, й ви потрібні для інших справ. Принаймні ти, Сульнес.

— Danke schön, Günther [83] Щиро дякую, Гюнтере (нім.). , — мовив Харрі у слухавку, поклав її і крутнувся на стільці.

— «Danke schön?» — перепитав Хаген.

— Поліція Лейпцига, — пояснив Харрі. — До речі, щирі вітання від Катрини Братт, шефе. Ще пригадуєш таку?

Хаген підозріливо глянув на свого старшого інспектора.

— Я гадав, що Братт у закладі для душевнохворих.

— Так і є, — мовив Харрі, підвівся й підійшов до кавоварки. — Та якщо йдеться про пошуки в Інтернеті — вона поза конкуренцією. До речі, шефе, щодо пошуків.

— Пошуків?

— Чи не міг би ти не обмежувати нас у видатках на пошукові заходи?

Хаген недовірливо витріщився на старшого інспектора. Потім гучно зареготав:

— Хай тобі грець, Харрі, ти неймовірний! Щойно ти розтринькав на безплідну подорож до Конго половину нашого кошторису на відрядження, а тепер тобі потрібні ще й пошукові заходи? З цієї хвилини розслідування припинено. Розумієш?

— Я чудово розумію… — відповів Харрі й, наливши дві чашки кави, простягнув одну босові. — Ба більше того. Незабаром, шефе, і ти все зрозумієш. Сідай на мого стільця й послухай, що я розповім.

Хаген переводив погляд з Харрі на Каю. З осторогою глянув на каву у чашці. Сів.

— Маєш дві хвилини.

— Усе надзвичайно просто, — почав Харрі. — За переліком пасажирів Брюссельських авіаліній, Аделе Ветлесен полетіла у Кігалі двадцять п’ятого листопада. Але за даними паспортного контролю, ніхто з таким прізвищем з літака не зійшов. Отже, ось що трапилось: жінка з підробленим паспортом на ім’я Аделе виїхала з Осло. Сфальшований паспорт діє чудово, допоки вона не прилетить у кінцевий пункт призначення, у Кігалі, адже лише там перевіряють номер паспорта, адже так? Тож ця загадкова особа мала послуговуватися своїм власним справжнім паспортом. Митники не просять показати квиток, тому й невідповідність імен у паспорті та квитку не виявляється. Певна річ, якщо не шукатимуть зумисно.

— Але ти шукав?

— Авжеж.

— Може, це недбальство, помилка або просто забули зареєструвати Аделе після прильоту?

— Можливо. Але ота листівка…

Харрі кивнув Каї, й вона дістала листівку. Хаген спромігся розгледіти на ній щось на зразок вулкана, над яким здіймається дим.

— Її відправили з Кігалі того ж дня, коли вона буцімто прилетіла, — пояснив Харрі. — Та, по-перше, на листівці зображено вулкан Ньїраконго, а він знаходиться у Конго, а не в Руанді. А по-друге, ми попросили Жана Г’ю порівняти підписи на листівці й у гостьовій картці в готелі «Горила», які залишила так звана Аделе Ветлесен.

— Він підтвердив те, що навіть я зауважила, — встряла Кая. — Це різні особи.

— Гаразд, гаразд, — погодився Хаген. — То до чого ви ведете?

— Хтось доклав неабияких зусиль, щоб склалося враження, буцімто Аделе Ветлесен полетіла в Африку, — мовив Харрі. — Закладаюся, вона лишилася в Норвегії, й написати листівку її змусили саме тут. Потім забрали листівку в Африку, це була геть інша особа, яка потім відправила її звідти. Все заради того, щоб склалося враження, наче Аделе дійсно полетіла в Африку, потім написала про чоловіка своєї мрії й що повернеться аж у березні.

— Чи маєш на думці, хто міг би зіграти її роль?

— Маю. На паспортному контролі в аеропорту Кігалі знайшли імміграційну картку, заповнену на ім’я Джуліани Верні. Але за даними нашої божевільної подруги у Бергені, ані у списках пасажирів на рейси у Руанду будь-якої авіакомпанії, ані у переліку мешканців у готелях, які мають сучасну електронну систему бронювання місць, цього імені на той час не було. Утім, воно є у переліку пасажирів Руандської авіакомпанії на рейс з Кігалі три дні по тому.