Ю Несбьо - Леопард

Хаген понуро похитав головою:

— Але так близько…

Харрі усівся на стіл:

— Є ще одна заковика. Маємо визначитись щодо тих, хто тієї ночі зупинився у Ховасхютті.

— А з ними що не так?

— Ми не виключаємо, що аркуш, вирваний з книги відвідувачів, — то список смертників. Ми маємо їх попередити.

— Яким чином? Ми ж гадки не маємо, хто там ночував.

— Через ЗМІ. Утім, так покажемо убивці, що ми вийшли на його слід.

Хаген повільно похитав головою.

— Список смертників. І ти лише зараз дійшов такого висновку?

— Знаю, босе. — Харрі зустрів погляд Хагена. — Якби ми, щойно дізнавшись про Ховасхютту, звернулися до ЗМІ, ми могли б врятувати Еліаса Скуга.

У кімнаті запала тиша.

— Ми не можемо звернутися до ЗМІ, — мовив Хаген.

— Чому?

— Якщо хтось відгукнеться, ми, можливо, дізнаємося, хто там був іще і що трапилося насправді, — зазначила Кая.

— Ми не можемо звернутися до ЗМІ, — повторив Хаген і підвівся. — Ми розслідували справу про зникнення й виявили зв’язок з убивством, яке розслідує Крипос. Маємо передати інформацію їм, хай вони з нею працюють. Я зателефоную Бельману.

— Стривай! — сказав Харрі. — Невже всю славу за виконану нами роботу отримає він?

— Не певен, що комусь складуть шану, — мовив Хаген, простуючи до дверей. — А ви починайте перебиратися звідси.

— А ви не надто поспішаєте? — спитала Кая.

Обидва колеги витріщились на неї.

— Я лиш маю на увазі, що зниклу жінку так і не знайшли. Може, ми все-таки спробуємо розшукати її, перш ніж звільнити приміщення?

— І як ти збираєшся це зробити? — поцікавився Хаген.

— Харрі вже згадував про це. Потрібні пошукові заходи.

— Ви ж навіть не знаєте, де проводити ті бісові пошуки.

— Харрі знає.

Вони глянули на Харрі, котрий однією рукою тримав вийняту з кавоварки скляну колбу, а другою — свою чашку, підставляючи її під багнисто-коричневу цівку, що цідилася з фільтра.

— Ти знаєш? — спитав нарешті Хаген.

— Певна річ, — відповів Харрі.

— І де ж це?

— Вскочиш у халепу, — передрік Харрі.

— Стули пельку й розповідай, — наказав Хаген, не звертаючи уваги на те, що сам собі заперечує. Адже подумав, що ось-ось утне це знову. Що ж у ньому такого, у цьому високому білявому поліцейському, що він отак може повести людей за собою, навіть коли ти вже сам опустив руки?

Улав Холе підвів очі на Харрі й на жінку, яку той привів із собою.

Знайомлячись, вона зробила кніксен, і Харрі зауважив, що батькові це припало до смаку, він часто жалівся, що у наш час жінки більше не роблять кніксенів.

— Отже, ви працюєте разом з Харрі, — мовив Улав. — Чи він гідно поводиться?

— Ми збираємося вжити пошукових заходів, — сказав Харрі. — Заскочили дорогою, щоб глянути, як твої справи.

Батько, мляво посміхнувшись, знизав плечима й, кивнувши, підкликав Харрі до себе ближче. Той, нахилившись, прислухався. Потім відсахнувся.

— Усе буде добре, — сказав він упалим голосом і підвівся. — Я повернуся увечері, гаразд?

У коридорі Харрі зупинив Олтмана, а Каї наказав іти вперед.

— Послухайте, не могли б ви допомогти мені, — сказав він, переконавшись, що Кая їх не чує. — Розумієте, батько щойно сказав мені, що йому дуже болить. Він ніколи не зізнавався у цьому вам, боячись, що почнете давати знеболювальні. У нього щось на кшталт манії: він боїться потрапити в залежність від… наркотиків. Ми маємо у сім’ї випадок.

— Рошумієте, — прошепелявив медбрат. На хвильку Харрі спантеличився, перш ніж зрозумів, що Олтман сказав «розумієте». — Проблема в тому, що я зараз увесь час то в одному відділенні, то в іншому.

— Я прошу вас про це як про послугу особисто мені…

Олтман примружився за скельцями окулярів й уважно втупився у якусь точку між ним та Харрі.

— Я подивлюся, що можна зробити.

— Дякую.

Кая кермувала, а Харрі розмовляв по телефону з черговим пожежної частини у Бріскебю.

— Як на мене, твій батько добра людина, — сказала Кая, коли Харрі закінчив розмову.

Харрі замислився.

— Це мама робила його добрим, — вирішив він. — Поки вона була жива, він був добрий. У неї виходило розкрити в ньому найкращі якості.

— У мене таке враження, що з тобою було те ж саме, — зауважила вона.

— Що саме?

— Що тебе теж хтось зробив кращим.

Харрі глянув у вікно. Кивнув.

— Ракель?

— Ракель та Олег, — відповів Харрі.

— Даруй, я не хотіла…

— Усе добре.

— Річ у тім, що коли я лише прийшла у відділ убивств, тільки й мови було про «справу Сніговика». Про те, що він мало не позбавив життя їх обох. І тебе теж. Але ж між вами все скінчилось ще до тієї історії, адже так?