— Це хто? — спитав Олтман, кивнувши у бік «черокі».
— Не впізнаєте? — Харрі добув пачку з цигарками, встромив незапалену цигарку в рота й голодними очима подивився на цигарковий дим. — Певна річ, вуличне світло оманливе. Старі ліхтарі світять жовтим, а в цьому світлі синє авто видається зеленим.
— Я бачив цей фільм, — сказав Олтман. — «In the Valley of Elah» [113] «У долині Ела» (англ.) — фільм американського режисера Пола Хаггіса (2007).
.
— Гм… Гарний фільм, майже рівний Олтману.
— Майже.
— Рівний Сигурду Олтману.
Сигурд мовчав.
— Отже, — сказав Харрі, — ви задоволені? Чи ви таким уявляли свій шедевр, Сигурде? Чи мені можна назвати вас Уле Сигурд?
Розділ 74. «Bristol Cream»
— Мені більше до вподоби просто Сигурд.
— Прикро, що ім’я змінити не так просто, як прізвище, — мовив Харрі й знову нахилився у просвіт між передніми сидіннями. — Коли ви розповідали, що взяли нове прізвище замість надто поширеного на «сен», мені й на гадку не спало, що «С.» в імені «Уле С. Хансен» може означати «Сигурд». Але який у тому сенс, Сигурде? Невже нове прізвище змінило вас і ви вже не той, хто втратив усе на ось цій гравійній доріжці?
Сигурд знизав плечима:
— Всі ми прагнемо утекти якнайдалі. У цьому сенсі нове прізвище мені трохи прислужилося.
— Гм. Сьогодні я дещо перевірив. Коли ви перебралися в Осло, то пішли вчитися на медбрата. А чому ви не стали вчитися медицини в університеті, адже у старших класах були відмінником?
— Єдине, що бентежило мене, — щоб не довелося брати слово перед публікою, — відповів Сигурд, криво посміхаючись. — Я гадав, що коли стану медбратом, такої потреби не буде.
— Сьогодні я мав телефонну розмову з логопедом, він сказав, що все залежить від того, які м’язи уражені, але суто теоретично навіть людина, яка позбавлена половини язика, може навчитися розмовляти майже нормально.
— Не маючи кінчика язика, важко вимовляти «с». Чи саме це мене видало?
Харрі, опустивши бічне скло, запалив цигарку. І затягнувся так глибоко, що цигарковий папір зашурхотів і зашелестів.
— І не лише. Але певний час ми йшли у хибному напрямку. Логопед розповідав, що люди пов’язують шепелявлення зі схильністю до чоловічого гомосексуалізму. Англійською це зветься «gay lisp» і не є шепелявленням у логопедичному сенсі, це лише інакша вимова звука «с». Чоловіки-гомосексуалісти здатні вмикати й вимикати свій «gay lisp», це для них ніби код. І цей код діє. Логопед розповідав, що в одному американському університеті провели дослідження: чи можна визначити сексуальні вподобання людини, лише слухаючи запис її голосу? Здебільшого слухачі визначили непомильно. Але хибили, коли чули те, що сприймалося як «gay lisp». Цей сигнал настільки потужний, що вони були неспроможні розчути інші мовленнєві сигнали, притаманні саме гетеросексуалам. Коли мені телефонував адміністратор готелю «Брістоль» і повідомив, що питали про Іску Пеллер, він казав, що телефонував чоловік, але розмовляв він жіночно, мій співрозмовник, безперечно, став жертвою того самого стереотипу. Й лише коли він показав мені, як розмовляв додзвонювач, я збагнув, що він був уведений в оману саме цим «gay lisp».
— Напевно було щось іще.
— Звісно. Брістоль. Це район у Сіднеї, в Австралії. Бачу, ви збагнули зв’язок.
— Стривай, — озвався Бйорн. — Я ж бо не збагнув.
Харрі видихнув дим у віконце.
— Сніговик мені дещо сказав. Що убивця десь поряд, прагне бути близьким до мене й час від часу потрапляє мені на око. Отож, коли мені в око впала пляшка «Брістоль Крім», нитка нарешті зв’язалася в одну. Бо цю назву я вже десь бачив. І щось комусь розповідав. Людині, яка була поруч. І зненацька я збагнув, що те, що я сказав, зрозуміли неправильно. Я сказав, що Іска Пеллер у Брістолі. А мій співрозмовник гадав, що йдеться про готель «Брістоль» в Осло. А казав я це вам, Сигурде. У лікарні, відразу по тому, як побував під лавиною.
— Маєте гарну пам’ять.
— На вибіркові речі. І коли я запідозрив вас, певні речі стали цілком очевидними. Наприклад, ви ж самі мені казали, що аби добути в Норвегії кетаномін, треба працювати в анестезіології. Потім згадав слова одного з моїх друзів, котрий казав, що завжди хочеться того, що бачиш перед очима щодня, тобто той, хто фантазує про жінку у звичайній медсестринській формі, ймовірно, працює у лікарні. А логіном користувача комп’ютером на фабриці «Кадок» було слово «Нешвілл». Як у назві фільму, режисером якого був…
— Роберт Олтман, у сімдесят п’ятому році, — продовжив Сигурд. — Це недооцінений шедевр.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу