Ю Несбьо - Леопард

— І для тебе теж — нічогісінько доброго, Холе! По обіді я віддам грудку, яку знайшли у твоєму помешканні, в лабораторію, і там підтвердять, що це опіум. Тобі гаплик, Холе.

— І що далі, шефе? — Харрі гойдався у кріслі, смикаючи й крутячи руків’я.

Бельман зморщив чоло:

— Це ти до чого?

— А що ти казатимеш пресі та міністерству? Коли вони глянуть на дату ордера на обшук, який, до речі, виписано за твоїм запитом? І спитають, як це сталося, що через день по тому, як у поліцейського знайшли опіум, ти ставиш цю ж таки людину на надважливу ділянку у твоїй же таки слідчій групі? Хтось обов’язково зазначить, що за такого керівництва Крипосом нічого дивуватися, що місцевий відділок поліції, з однією-єдиною камерою стеження у «мавпятнику» й жінкою ленсмана за кухаря, знаходить убивць набагато оперативніше.

Бельман тільки хапав ротом повітря, як риба.

— Отакі діла! — вдоволено посміхаючись, Харрі відхилився на спинку крісла. І заплющив очі, коли двері хряпнули.

Сонце вже перекотилося за пагорб, коли Кронглі спинив снігохід і підійшов до Роя Стілле, котрий стояв біля лижної палиці, що стирчала зі снігу.

— Що тут?

— Здається, знайшли, — мовив Стілле. — Найпевніше, це та сама палиця, якою Холе позначив місце, де впав снігохід.

Стілле допрацював майже до пенсії і був цілком задоволений скромною посадою простого поліцейського. Він мав густе сиве волосся, рішучий погляд і спокійний голос, тож, розмовляючи з ним, люди гадали, що серед них двох ленсман саме він, а не Кронглі.

— Невже? — здивовано спитав Кронглі.

Вони підійшли до краю урвища. Стілле показав рукою вниз. І у завалі Кронглі побачив снігохід. Він підніс бінокля до очей. Завважив голу спалену руку, що стирчала з-під снігохода. Пробурмотів:

— Чорти б його взяли! Слава Богу!

Ранкові відвідувачі у «Стоп Пресен!» уже розходилися, коли Бент Нурдбьо почув кахикання, відірвав погляд від «Нью-Йорк таймс», зняв окуляри, примружив очі й вичавив щось схоже на посмішку.

— Гуннаре!

— Бенте!

Звичка вітатися, називаючи один одного на ім’я, щоразу нагадувала Гуннару Хагену картинку, як ото мурахи зачіпають одне одного, коли зустрічаються, обмінюючись запахами. Начальник відділу убивств сів, не скинувши пальта.

— У телефонній розмові ти сказав, ніби щось знайшов.

— Це винюхав один з моїх журналістів. — Нурдбьо посунув коричневий конверт через стіл. — Скидається на те, що Мікаель Бельман колись відмазав свою дружину в одній справі про наркотики. Справа давня, юридично їх не притягнеш, але для преси…

— …це завжди згодиться, — договорив Хаген і взяв конверт.

— Вважай, що Мікаеля Бельмана знешкоджено.

— Принаймні можна урівноважити баланс взаємного залякування. У нього теж на мене дещо є. Поза тим, сумніваюсь, що мені це колись стане у нагоді. Його щойно привселюдно обскакав звичайний селюк — ленсман з Утре-Енебака.

— Читав. У Міністерстві юстиції теж прочитали, адже так?

— Гм, там нагорі у міністерствах вони тільки те й роблять, що читають газети й тримають носа за вітром. Утім, хай там як, але я вдячний тобі.

— Заради Бога, ми ж допомагаємо один одному.

— Хто знає, може, колись і прислужиться. — Гуннар Хаген, взявши конверта, засунув його у кишеню пальта.

Відповіді він не отримав, позаяк Бент Нурдбьо уже занурився у газету й дочитував статтю про молодого чорношкірого американського сенатора на ім’я Барак Обама. Автор був цілком переконаний, що колись цей чоловік може стати президентом Сполучених Штатів.

Нарешті Кронглі спустився схилом, крикнув, що все гаразд, і відпустив мотузку.

Снігохід марки «Arctic Сar» лежав догори гусеницями на кам’янім завалі, всього за три метри від прямовисного крутого обриву. Кронглі дістався ближче, ретельно пильнуючи, куди ставить руки й ноги. Як при огляді місця злочину. Сів навпочіпки. З-під снігохода стирчала рука. Ленсман помацав снігохід. Той похитнувся на двох каменях. Потім ленсман напружився, перевернув снігохід набік.

Чоловік лежав голічерева. Перша думка у Кронглі була — «імовірно, чоловік». Бо голова й обличчя загиблого, затиснені між снігоходом та камінням, були ніби обгризені крабами. Навіть не торкаючись розчавленого тіла, було очевидно, що воно обернулось на холодець, на фарш без кісточок: тулуб розкатаний у корж, ноги від стегон до колін розчавлені. Кронглі ніколи б не упізнав труп, якби не червона фланелева сорочка. Й однісінький зогнилий коричневий зуб, що стирчав з нижньої щелепи.