Ю Несбьо - Леопард

— Що ти сказав? — перепитав Харрі, притискаючи слухавку до вуха щільніше, ніби помилка крилася у тому, що він не розчув.

— Кажу, що труп під снігоходом — не Тоні Лейке, — відповів Кронглі.

— А чий тоді?

— Одда Утму. Це місцевий самотній вовк, провідник. Завжди носить одну й ту саму червону фланелеву сорочку. Це його снігохід. А ще я упевнений, що це він, бо бачив зуби покійного. Радше — єдиний зогнилий пеньок. Лише Бог відає, де решта зубів та брекети.

Утму. Брекети. Харрі згадав, як Кая розповідала йому про провідника, що відвозив її на снігоході у Ховасхютту.

— А пальці, хіба вони не покривлені?

— Певна річ. Бідолашний Утму дуже страждав від артриту. Бельман особисто зателефонував мені й попросив тобі повідомити. Адже це зовсім не те, чого ти сподівався, Холе?

Харрі відкотився у кріслі від письмового столу.

— Принаймні не зовсім те. А чи міг це бути нещасний випадок, Кронглі?

І вгадав відповідь, ще не почувши її. Того вечора і вночі яскраво світив місяць, тож навіть з вимкненими фарами проґавити цю розколину було просто неможливо. А надто людині, яка чудово знається на цій місцевості. Та ще й їдучи так повільно, що снігохід відлетів усього на три метри від прямовисного обриву, падаючи більш як з сімдесяти метрів.

— Пусте, Кронглі. Скажи-но мені ліпше про опіки.

Той забарився з відповіддю.

— Ну… Обпечені руки та спина. Шкіра на руках полопалася, видно червоне м’ясо. Спина подекуди взагалі обвуглена. І між лопатками на спині якийсь наче відбиток чи візерунок…

Харрі заплющив очі. Пригадав візерунок на пічці у хатинці. Згорілі шматочки м’яса.

— …схожий обрисами на оленя. Щось іще, Холе? Нам уже треба підіймати його нагору…

— Все, дякую, Кронглі.

Він поклав слухавку і замислився. Отже, це — не Тоні Лейке. Звісно, це міняє деталі, але не всю картину. Утму став черговою жертвою хрестового походу Олтмана, котрому, мабуть, у чомусь завадив. Вони мають палець Тоні Лейке, але де ж його тіло? І раптом Харрі пронизала думка. А чому має бути труп? Теоретично Тоні Лейке може бути досі серед живих, десь замкнений. І лише Сигурд Олтман знає де.

Харрі набрав номер ленсмана Ская.

— Та він узагалі відмовляється й слово комусь сказати, — відповів Скай, щось жуючи. — Окрім свого адвоката.

— А хто його адвокат?

— Юхан Крон. Знаєш такого? Скидається на хлопчака і…

— Так, чудово знаю.

Харрі зателефонував у офіс Крона, його з’єднали, Крон обізвався трохи привітно і трохи підозріливо. Такий зазвичай і буває голос у професійного адвоката, коли йому телефонує сторона обвинувачення. Він вислухав Харрі й одказав:

— Мені прикро, та навіть якщо ви маєте конкретні факти, що мій клієнт, можливо, когось тримає взаперті чи наражає на небезпеку чиєсь життя, — я не можу дозволити вам поговорити з Сигурдом Олтманом, Холе. Ви висуваєте проти нього тяжкі звинувачення, й мені не треба пояснювати вам, що моя робота полягає саме в тому, щоб якнайкраще дбати про інтереси звинуваченого.

— Згоден, — мовив Харрі, — не переймайтеся.

Поклавши слухавку, Харрі визирнув з вікна свого кабінету. Він шукав поглядом відому скляну будівлю в Грьонланні. А крісло й справді зручне, годі навіть сумніватися.

Потому він набрав ще один номер.

Катрина Братт щебетала жваво, наче жайворонок.

— Мене за пару днів випишуть, — повідомила вона.

— Я гадав, що ти там з власної волі.

— Саме так, але формально мене мають виписати. Отож я й чекаю. А ще мені запропонували певну паперову роботу в управлінні, коли збіжить термін лікарняного.

— Чудово.

— Маєш до мене справу?

Харрі пояснив.

— Тобто ти прагнеш знайти Тоні Лейке, обминувши Олтмана? — уточнила Катрина.

— Саме так.

— А на твою думку, з чого мені варто почати?

— Я маю лише одне припущення. Відразу по зникненні Тоні ми з’ясували, що він не зупинявся ночувати ані в Устаусеті, ані деінде поряд. Я перевірив дані за останні роки й дізнався, що він практично ніколи не зупиняється ночувати неподалік Устаусета, окрім кількох туристичних хатинок. Дивно, бо він бував у горах частенько.

— Може, він трохи лукавив, не записуючись у книзі відвідувачів, щоб не платити?

— Він не такий, — мовив Харрі. — Мене цікавить, чи має Тоні там власну хатинку абощо.

— Гаразд, це все?

— Так. Утім, ні. З’ясуй, що останнім часом поробляв Одд Утму.

— А ти й досі сам-один, Харрі?

— Чому ти питаєш про це?

— Бо з голосу ти ніби вже не такий і самотній…