Ю Несбьо - Леопард

Він постояв ще трішки внизу, на подовбаному вибухами пустирищі. А потім поплентався додому.

«Вольво» Бйорна Гольма пречудово маневрувало по Рюенській об’їзній дорозі.

Табличка показувала дорогу на Манглеруд.

— А куди ми їдемо? — спитав Сигурд Олтман, притуляючись до дверцят.

— Ми їдемо туди, куди направив нас Сніговик, — обізвався Харрі. — Подорожуємо у часі.

Вони проминули спуск.

— Сюди, — скомандував Харрі, й Бйорн повернув.

— Є-шість?

— Саме так. На схід. У бік озера Люсерен. Чи знаєте ви ту місцину, Сигурде?

— Це, звісно, чудово, але…

— Саме там і починається наша історія, — мовив Харрі. — Багато років тому перед танцювальним клубом Тоні Лейке, людина, знімок пальця котрої я вам сьогодні показував, стояв на лісовій галявині, цілуючи Мію, дочку місцевого ленсмана Ская. Уле, закоханий у Мію, виходить на вулицю й натрапляє на пару. Осатанілий, принижений Уле кидається на чужинця, на цього красунчика Тоні. І раптом Тоні показує свій інший бік. Де й подівся усміхнений, чарівливий парубок. Натомість з’явився лютий хижак. І, як усі хижаки, відчуваючи небезпеку, нападає першим, — від його люті та жорстокості заклякають і Уле, і Мія, і всі, хто поволі підходить до галявини. Його очі заволокло кривавим туманом, вихопивши ножа, він відрізає Уле пів’язика, перш ніж його спромоглися відтягти від хлопця. І хоч Уле геть ні в чому не завинив, йому страшенно соромно. Неймовірно соромно через своє нерозділене кохання, через це приниження у ритуальному герці за самку у провінційній Норвегії, через те, що його недорікуватість тепер завжди свідчитиме про його поразку. Тому він переїздить, тікає. Чи ви слідкуєте, куди я веду?

Олтман кивнув.

— Минуло чимало років. Уле влаштувався на новому місці, у нього посада, на якій його люблять і шанують, адже загалом він чоловік тямущий. Він має друзів, хай небагато, але більше й не потрібно, а найсуттєвіше — ніхто з них не знає про ті події. Єдине, чого йому у житті бракує, — це жінки. Час від часу він з кимось зустрічається, знайомлячись через сайти знайомств у Мережі чи шлюбні оголошення, у кав’ярнях чи ресторанах. Але довго це не триває. І річ не в тому, що йому бракує шматочка язика, просто він усе життя тягне на собі цю поразку, ніби напханий лайном наплічник. Його манера розмовляти видає низьку самооцінку, він наперед готовий до того, що його відцураються, він підозріливий щодо жінок, особливо до тих, які поводяться так, ніби й справді прагнуть його. Ще б пак. Невигойний сморід поразки, від якого тікають усі врізнобіч. Але одного дня дещо трапляється. Він зустрічає жінку, яка не тікає, з якою колись зимової ночі вони вже були разом. Вона навіть дає йому змогу втілити його сексуальні фантазії, вони навіть мають секс на покинутій фабриці. Він навіть пропонує їй покататися у горах, на знак того, що він має серйозні наміри. Її звати Аделе Ветлесен, вона погоджується, утім, без особливого ентузіазму.

Бйорн Гольм звернув до Грьонму, звідки у повітря здіймався чад від сміттєспалювального заводу.

— Вони приїхали у гори. Все чудово. Можливо. А може, Аделе вже знудилася, бо вона дуже невгамовна. Вони залишаються заночувати у Ховасхютті, у гірській хатинці, де вже зібралося п’ятеро: Маріт Ульсен, Еліас Скуг, Боргні Стем-Мюре, Шарлотта Лолле й заслабла Іска Пеллер, котра лежить сама у кімнаті поряд, забувшись у гарячковому сні. Повечерявши, запалюють вогонь у каміні, хтось відкорковує пляшку червоного вина, а дехто йде спати. Приміром, Шарлотта Лолле. Й Уле, котрий, лежачи у спальному мішку, чекає на свою Аделе. Та Аделе ще не до сну. Можливо, вона нарешті відчула оту відразу. І раптом дещо трапляється. Пізно вночі приходить останній гість. Стіни у хатинці тонкі, тож до Уле долинув новий чоловічий голос. І Уле вклякає. Це голос з його найстрашніших жахіть, з найжаданіших фантазій про помсту. Але неможливо, щоб це був він, просто — так не буває. Уле прислухається. Голос розмовляє з Маріт Ульсен. Протягом певного часу. Згодом затіває розмову з Аделе. Чутно, як вона сміється. Але поволі їхні голоси стихають. Уле чує, як у сусідній кімнаті решта вкладається спати. Але не Аделе й не цей чоловік зі знайомим голосом. Та згодом він узагалі нічого не чує. Допоки до нього не долинули звуки з вулиці. Уле, підкравшись до вікна, зауважує парочку, бачить її сповнене жаги обличчя, впізнає її стогони насолоди. І він знає, що невдовзі станеться неймовірне: історія повториться. Бо він упізнає чоловіка, який прилаштувався позаду його дівчини й ось-ось оволодіє нею. Це він. Це Тоні Лейке.