Ю Несбьо - Леопард

— Це ще ні про що не свідчить. Він міг летіти під чужим ім’ям і з підробленими документами. Поза тим, ми досі маємо дзвінок Скугу. Як він це пояснив?

— Навіть не намагався, просто заперечував, — пирхнув Бельман. — Цікаво, за що хвалять «Танок життя»? Навіть обличчя не розгледіти. Про мене, вони скидаються на зомбі.

Кая пильно глянула на картину, що зображувала танець.

— Може, вони такі й є, — сказала вона.

— Зомбі? — Бельман гигикнув. — Ти справді такої думки?

— Люди ходять колами, ніби танцюють, а всередині почуваються мертвими, похованими, мовби розкладаються. Авжеж.

— Цікаве припущення, Сульнес.

Кая дратувалася, коли її називали на прізвище, а він зазвичай називав її саме так, коли злився або коли вважав доречним нагадати про свою інтелектуальну перевагу. А вона дозволяла це йому, вважаючи, що він, певно, потребував цього. А часом він дійсно, мабуть, був розумнішим. Адже Кая начебто й закохалася найперше у його беззаперечний розум. Утім, зараз вона вже це не пригадувала.

— Маю повертатися на роботу, — сказала Кая.

— І що ти там робитимеш? — спитав він, глянувши на доглядача музею, який стояв за бар’єром у глибині зали, позіхаючи. — Рахуватимеш скріпки, чекаючи, поки ваш відділ закриють? Ти усвідомлюєш, якої завдала мені мороки з цим Лейке?

— Я завдала? — здивовано перепитала Кая.

— Атож, любонько. Саме ти зателефонувала мені й повідомила, що Харрі накопав на Лейке. І що збирається затримати його. От я й повірив. Я так перейнявся, що заарештував Лейке за твоєю підказкою, а потім фактично розповів пресі, що справу розкрито. І зараз ми встряли в неабияку халепу. Хлопчина має залізне алібі щонайменше стосовно двох убивств. Люба, нам доведеться випустити його протягом доби. Майбутній тесть Галтунг, певно, розмірковує, чи не подати позов і до кого з тих бісових адвокатів звернутися, а міністр юстиції дуже зацікавиться, як це ми так схибили. І наразі на плаху покладено не твою, не Холе й не Хагенову голову, а мою, Сульнес. Розумієш? Мою. Треба якось цьому зарадити. Ти маєш цьому зарадити.

— То що ж мені вдіяти?

— Та дрібницю. Далі ми самі упораємося. Хочу, щоб ти сьогодні пішла з Харрі погуляти. Увечері.

— Погуляти? Я?

— Ти ж подобаєшся йому.

— Чому ти так вирішив?

— Хіба я не розповідав тобі, що бачив, як ви сиділи й палили на ґанку?

Кая сполотніла:

— Ти прийшов пізно, але не казав, що спостерігав за нами.

— Ви так захопилися одне одним, що не завважили, як я під’їхав, припаркував авто й спостерігав за вами. Ти йому до смаку, любонько. І сьогодні я хочу, щоб ти його ненадовго забрала з собою, всього на кілька годин.

— Навіщо?

Мікаель Бельман посміхнувся.

— Забагато він стирчить удома. Чи лежить. Хагену не слід було давати йому відпочинок. Таким, як Холе, відпочинок протипоказаний. Адже ми не прагнемо, щоб він спився в Уппсалі, га? Поведи його кудись повечеряти. У кіно. Пивом почастуй. Подбай, щоб його не було вдома між восьмою та десятою. І будь обережна. Не знаю, може, він такий проникливий чи має параною, але він дуже пильно роздивлявся моє авто того вечора, коли йшов від тебе. Згода?

Кая не відповіла. У Мікаеля була така посмішка, про яку вона лише мріяла під час тривалої розлуки, коли робота чи сімейні обставини ставали на заваді їхнім зустрічам. Але чому зараз на неї ця посмішка діє наче блювотний засіб?

— Ти… ти ж не замірився…

— Я замірився вчинити так, як мушу, — відрубав Мікаель і глянув на свій годинник.

— Отже, ти мусиш…

Він знизав плечима:

— А ти як думала? Авжеж, поміняти голови на пласі.

— Не проси мене про це, Мікаелю.

— А я не прошу, голубонько. Я наказую.

Голос її ледве бринів:

— А якщо… якщо я відповім «ні»?

— Тоді я знищу не лише Холе, а й тебе.

Світло зі стелі впало на плями на його обличчі. Який же він звабливий, спало їй на думку. Хтось має написати його портрет.

Тепер маріонетки затанцювали, як належить. Харрі Холе дізнався, що я телефонував Еліасу Скугу. Мені він подобається. Гадаю, можливо, ми б потоваришували, якби познайомились замолоду чи дітьми. Маємо дещо спільне. Наприклад, інтелект. Скидається на те, що він — єдиний слідчий, здатний розгледіти те, що ховається за очевидними фактами. Але, певна річ, з цього випливає, що я маю остерігатися його. Нетерпляче чекаю на продовження. Мов дитина.

Харрі розплющив очі й прикипів поглядом до величезного квадратного червоного жука, котрий повз між двома порожніми пляшками у його бік, муркочучи мов кішка. Замовк, потім знову замуркотів, підповз на п’ять сантиметрів ближче скляною поверхнею журнального столика, залишаючи по собі ледве примітний слід на цигарковому попелі. Харрі, простягнувши руку, схопив жука й приклав до вуха. Почув свій власний голос, звуки були дивні, наче каміння в каменедробарці перекочувалося: