Андрій Новік - Аномалія

– Так, буде лекція, – не зважав на гостру репліку однокласника Ян, – бо відсутність електрики аж ніяк не може вплинути на наручні годинники, які також зупинились, – він тільки зараз глянув на свій годинник й зауважив, що той досі стояв. – А тим паче машини, які взагалі на механіці працюють. Вам що, ніколи в місті світла не вимикали? Невже після цього ви бачили такий армагеддон на вулицях? Ні, річ тут не тільки в електриці.

– Не дурний, знаю, – погодився Остап, – але що ж тоді могло дати такий масштабний ефект?

– Не знаю, – знизав плечима товстун. – Вимкнення електрики могло бути не причиною, а наслідком. Високе магнітне поле може зупинити годинники. По суті точковий магнітний імпульс здатен навіть вирубати телефони, але на це потрібна надзвичайно велика кількість потужної енергії. Уявіть скільки, якщо вимкнулось велике місто.

– Але, я так здогадуюсь, на авто воно не вплине?

– Якщо це був якийсь потужний сплеск енергії, то він міг вивести з ладу електроніку в машинах, але знову ж таки це повинен бути надзвичайно потужний сплеск. Натомість в авто є гальма. Це щось масштабніше та незрозуміліше.

– І що б могло спричинити такий енергетичний вибух?

– Не маю жодного уявлення.

– Опа, – хіхікнув Віталій зі свого ліжка, – лекційні матеріали закінчилися?

– Це може бути якийсь вибух на виробництві.

– Виробництві чого? – втрутилась Марта, захоплена розмовою. На мить вона забулась і навіть відклала телефон із набраним, але ще не відісланим повідомленням до батьків. – Це що, якась ядерна лабораторія?

– Ні. Я не знаю, над чим можна працювати, щоб стався такий енергетичний вибух, проте що б то не було, воно має бути в межах цього міста.

– А як щодо дальньої зброї, яку могли запустити у Фес?

– Не знаю, можливо, хоч і малоймовірно.

– Стривайте, – пригадала дівчина, – чому тоді моя камера працювала?

– Тобто? – не розумів Ян.

– Я ж тоді усе фотографувала, але телефони були вимкнені. І годинники також.

– Вимкнулись, – підтвердив Ян, – але, мабуть, ненадовго. Їх могло щось погасити на кілька секунд. Телефон самовільно після цього не запуститься, як і годинник, а от камеру ти ввімкнула самотужки, і все було гаразд. Якби ми спробували увімкнути телефони ще тоді, впевнений, вони б теж запрацювали.

– А на людей воно може вплинути? – Остап зважував кожне слово, щоб не наговорити дурні.

– Ти про що?

– Що, як ми через це й отримали той провал у пам’яті?

– І ти гадаєш, що подібне відбулося з усіма? – запитав Ян.

– Це б пояснило, чому водії втратили керування – вони вирубались на кілька миттєвостей, як і ми.

Крізь вікно з мечетей зазвучав заклик до молитви. Луною відбивались десятки голосів крізь гучномовець, а тому важко було зрозуміти, який із них найближчий до хостелу. Людям необхідна була духовна підтримка, і віра це забезпечувала. Вони уявляли, як у цю мить мечеті переповнені, як мусульмани хором моляться, віддаючи шану Богові та усім загиблим.

Українці затихли, вичікуючи закінчення молитов, які звучали так само звідусіль, не слабше за заклик муедзінів. Їхні вуста самовільно зімкнулись, мов зачаровані тим хвилюванням та водночас спокоєм в голосах віруючих. В кімнаті стало якось не по собі.

– Скільки ж людей загинуло…

– Понад чотири сотні.

Усі здивовано глянули на Остапа. Той у відповідь помахав телефоном.

– І наразі це тільки орієнтовна цифра.

– Матір Божа… – вигукнув Віталій, дужче затиснувши в руках свій «iPhone».

– Що?

– Розбився літак.

– Який літак?!

Очі Марти знову вкрила волога пелена, й вона різко відвернулась до стіни, прагнучи бодай фізично відгородитися від того, що відбувалось.

– Фес – Париж компанії «Royal Air Maroc», – Віталій продовжував уважно читати новини, ковтаючи сухі глиби у горлі. На момент стресу Остапове кахикання вгамувалося. – Літак завжди вилітає о шостій вечора, але сьогодні запізнилися із поданням палива, і рейс затримався на півгодини. Щойно він злетів, йдеться у статті, його понесло вбік, після чого той гепнувся немов цеглина.

– Це неможливо…

– Збожеволіти можна…

– Скільки загинуло? – запитала Марта.

– Зараз, – він очима пробігся новиною, вишукуючи кількість жертв. – Знайшов. Літак був заповнений лише на третину.

– Скільки?

– Шістдесят три разом із екіпажем.

– Я ж кажу, треба тікати звідси.

Нікому не було солодко, однак Ян хвилювався перш за все про себе, а помирати від невідомо чого та невідомо де хлопець не збирався.