Мирослав Дочинець - Лис та інші детективні історії.

— Галино Луківно, ви сказали, що спите, як заєць… Учора звечора або вночі хтось приходив до Лариси?

— Ніхто з чужих, крім хлопчика з третього під'їзду, не був на нашій площадці. Вони з Васьком Саладієм прийшли близько п'ятої і через годину пішли. Васько повернувся з матір'ю. Близько сьомої, як завжди, прийшла з роботи Лара. За нею згодом Саладій, та одразу хвилин на двадцять кудись вийшов, певно, в магазин. А Лара позичила в мене три сірники — її скінчилися.

— Ви всіх бачили, коли хто приходив? — здивувався майор.

— Ні, чула.

— Невже впізнаєте кроки?

— Молодий чоловіче, коли доживете до моїх літ і залишитеся один у чотирьох стінах, то навчитеся розпізнавати дзижчання різних мух, не те що сусідські кроки.

«Цілком імовірно, — розсіяно подумав Правик. — І це буде далеко не найкраще з того, чого навчило мене життя».

Пенсіонерка мала рацію: тої фатальної ночі до небіжчиці ніхто не заходив. Експертиза підтвердила це: на стерильно чистій підлозі й речах жодних слідів не виявлено. Молодший слідчий Сергій Баранов знайшов у шухляді тумбочки учнівський зошит з каталогом платівок, який вела господиня. Звірив з ним наявні у фонотеці — жодної не бракувало. Отже, вбивство з метою викрадення колекції дисків, що нині вже мають певну антикварну цінність, відпадало. Хоча хтозна, майор нетерпляче чекав висновків медичної експертизи. Його непокоїло надкушене яблуко на табуреті біля ліжка. Можна було припустити й самогубство, але хто перед тим накручує волосся на бігуді, позичає сірники для приготування вечері… Скоріше померла природною смертю. Ольга Варахоба обмовилася, що Лариса не пила кави. Може, сердечниця? Інфаркт? Інсульт?

Міряв у задумі відстань між столом і вікном, за яким вітер зривав останні листки з облисілих дерев, гримів ринвами, стогнав на горищі.

«Ідеальна погода для вмирання», — невесело подумав Правик.

Увійшов Баранов, поклав на стіл два аркуші.

«В яблуках, поданих на хімекспертизу, отруйних сполук не виявлено. Вміст нітратів і нітритів близько допустимої норми».

«Гр. Буркуш Л. О. померла близько 01.00 години. Смерть настала від спазму м'язів, в результаті чого припинилося серцебиття і постачання крові. Причиною цього могла бути раптова криза одного з життєво важливих органів, нервово-психічний стрес, ураження струмом тощо.

Отруйних речовин в організмі не виявлено. На кінчиках пальців правої руки незначні опіки. Медичне обстеження дозволяє зробити висновок, що до моменту смерті гр. Буркуш Л. О. була практично здоровою».

Правик перечитав усе ще раз.

— Ну ось і все, — обернувся до Баранова. — Оформляйте документи, повідомте її рідних.

Озвався телефон.

— Здрастуйте. Мені б слідчого Правика. Це ви? Ольга Варахоба з хімчистки. Ну, що скажете? Ми собі місця не знаходимо…

— Що тут скажеш? Готуйте вінки і все інше. Як належить у таких випадках.

— Та це зрозуміло, ми все вже організували. Я про інше — від чого вона, Ларочка?..

— Можливо, несподіваний приступ, а, можливо, — електрика. Вона ж музику слухала опівночі.

— Господи! Електрика? І нехай після цього мене хтось переконує, що немає судьби. Ні, товаришу слідчий, таки справедливо кажуть: кому судилося втопитися, той не помре на шибениці… Минулого тижня її так трусонуло струмом, що мало очі не повилазили… Вибачте.

— Кого?

— Ларку. Кого ж іще? Програвач вимикала, її й тріпнуло. Та так, що з півгодини дух не могла перевести. Побоялася далі висмикувати вилку з розетки, покликала сусіду.

— Сусика?

— Та ні, другого.

— Саладія, того, з котрим тітчину квартиру поділили?

— Так.

— Спасибі, Ольго Миколаївно. Ми обов'язково обстежимо той програвач.

Електрика Правик привів з їх управління. Довговидий немолодий чоловік з сумними очима постояв мить перед «Ноктюрном», наче хірург перед операційним столом.

— Можна ввімкнути?

— Авжеж. І поставте ось це, — майор простягнув Моцарта. Йому здалося, що електрик чогось остерігається, боїться — знав про смерть власниці програвача. Але він помилився. Електрик устромив штепсель у розетку, облямовану жовтуватою пластиною, поклав на диск платівку. Затим обережно, справді як лікар, торкнувся пальцем одної металевої деталі програвана, другої, третьої, легенько обмацав шнур, штепсель, пластину з чеканкою.

— Що ви робите? — схаменувся майор. — Для цього ж існує індикатор. Чи однієї жертви тут мало?..

Електрик здивовано озирнувся, поблажливо посміхнувся, показуючи Правику лапату долоню — шкіра на ній здавалася панциром.