Даніель Коул: Кат

Він гадав, що лист буде всього-на-всього черговою таємницею, яку доведеться берегти.

О 19:49 Бакстер ще сиділа за своїм столом. Вона щодвадцять хвилин надсилала текстові повідомлення з вибаченнями за запізнення й обіцянками вийти, щойно буде змога. Через командирку вона не лише пропустила всю промову Фінлі на честь відставки, а й тепер не встигала на свою першу неробочу зустріч за багато місяців. Командирка вимагала, щоб Бакстер залишалася на місці до її прибуття.

Ці дві жінки анітрохи не любили одна одну. Ваніта, обличчя столичної поліції й майстриня працювати з публікою, доволі відверто не бажала підвищення Бакстер. Оскільки вони разом працювали над убивствами «Ляльки», Ваніта заявила комісарові, що Бакстер скандальна, категорична й геть не поважає владу, вже не кажучи про те, що Ваніта досі вважає її винною в загибелі однієї з жертв. Бакстер уважала Ваніту любителькою піару і зміюкою, яка не задумуючись покинула Сіммонса в біді, як тільки запахло проблемами.

Навіть гірше: Бакстер щойно відкрила автоматично надісланий електронний лист із їхнього відділу документації. Той уже вкільканадцяте нагадав їй про те, що Вульф досі має повернути кілька важливих папок. Вона проглянула чималий список і впізнала кілька справ…

Беннетт, Сара: жінка, яка втопила власного чоловіка в їхньому басейні. Бакстер була помірно впевнена, що загубила цю справу за батареєю в конференцзалі.

Дюбуа, Лео: банальний напад із ножем, який поступово обернувся на одну з найскладніших міжвідомчих справ за багато років, у якій були задіяні контрабанда наркотиків, зброя з чорного ринку й торгівля людьми.

Із нею Бакстер і Вульф добряче повеселилися.

Вона побачила, як Ваніта ввійшла до офісу разом із двома іншими людьми, а це не віщувало нічого доброго для її сподівань вийти до восьмої вечора. Коли Ваніта запливла досередини й привіталася з такою відпрацьованою приємністю, що Бакстер у неї мало не повірила, Бакстер не стала підводитися.

– Старша інспекторка-детектив Емілі Бакстер, спецагентка ФБР Елліот Кертіс, – оголосила Ваніта й відкинула назад темне волосся.

– Це честь для мене, мем, – промовила висока чорношкіра жінка, простягнувши Бакстер руку. Вона була вдягнена в костюм, схожий на чоловічий, волосся зібрала в такий тугий хвіст, що її голова здавалася поголеною, а на її обличчі майже не було косметики. Хоча на вигляд їй було трохи за тридцять, Бакстер запідозрила, що вона молодша.

Бакстер потиснула Кертіс руку, не встаючи з місця, тим часом як Ваніта відрекомендувала її іншому своєму гостеві, якого, схоже, більше цікавила понівечена картотечна шафка, ніж знайомства.

– А це спецагент…

– Цікаво, які з них можуть бути специ , – обурено втрутилася Бакстер, – якщо навіть до мого жалюгідного, нікчемного кабінету вони пруть удвох?

Ваніта зігнорувала її:

– Як я вже казала, це спецагент ЦРУ Демієн Руш.

– Руз? – перепитала Бакстер.

– Рауч? – припустила Ваніта, яка тепер засумнівалась у власній вимові.

– Гадаю, що Руш – як «кроком руш», – підказала Кертіс і повернулася до Руша, чекаючи на пораду.

Поки Бакстер залишалася спантеличеною, замислений чоловік ґречно всміхнувся, швидко тицьнув кулаком їй у кулак і сів, не сказавши ні слова. Вона припускала, що йому вже сильно під сорок. Він був чисто поголений, нездорово блідий і мав шпакувате волосся, що на маківці утворювало трохи перерослу чуприну. Чоловік поглянув на зміїсту вежу з документів між ними, а тоді вниз, на кошик, який очікувально стояв унизу, і всміхнувся. На ньому була біла сорочка, два верхні ґудзики якої були розстебнуті, а також темно-синій костюм, що здавався банальним, але гарно сидів на власникові.

Бакстер повернулася до Ваніти й зачекала.

– Агенти Кертіс і Руш приїхали з Америки лише сьогодні ввечері, – сказала Ваніта.

– Логічно, – відповіла Бакстер терплячішим тоном, аніж хотіла. – Я сьогодні трохи поспішаю, тож…

– Можна, командирко? – ґречно спитала Ваніту Кертіс, а тоді повернулася до Бакстер. – Старша інспекторко, ви, звісно, чули про тіло, знайдене майже тиждень тому. Що ж…

Бакстер із непроникним обличчям знизала плечима, спинивши Кертіс, перш ніж вона бодай розпочала.

– Нью-Йорк? Бруклінський міст? – вражено запитала Кертіс. – Повішений? Світові новини?

Бакстер вимушено притлумила позіх.

Руш попорпався в кишені піджака. Кертіс зачекала, коли він дістане щось корисне, та замість цього він вийняв сімейний пакунок «желейних немовлят» і розкрив його. Помітивши сердите обличчя жінки, запропонував цукерку їй.