Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Вони йшли пішохідним центром міста, ніби два туристи. Усе було новеньке, але мало такий вигляд, ніби з’явилося в сімнадцятому столітті або ж у якусь загублену в вічності епоху, коли чоловіки вдягалися в шкіряні бриджі, а жінки — у сукні з корсетом і мереживом.

Але зовнішність оманлива.

Фрайбурґ-ім-Брайсґау був університетським містом, на сто відсотків екологічним, таким сучасним, що служив зразком усій Європі. Тут були екомагазини завбільшки як супермаркети і всі їздили на великах. Тут використовували сонячну енергію й самостійно переробляли органічні відходи. При цьому то тут, то там проїздили коляски, запряжені кіньми, які гупали важкими копитами по бруківці, ніби щоб нагадати, що й традиції тут теж поважають.

Зненацька Ньєман звернув в одну вуличку, тоді у другу — здавалося, ніби він дуже добре знає місто. Перейшовши невеличку площу, вони опинилися перед дивним будинком. Яскраво-червоний фасад, золотисті спіральні колони, схожі на льодяники, горгульї, що юрмилися на кожному поверсі.

— Будинок «У кита», — сказав він урочистим тоном. — Здається, тут жив Еразм [35] Еразм Роттердамський (1466—1536) — видатний мислитель епохи Відродження. .

Івана не знала, хто такий Еразм. Вона чула лише про «Еразмус», програму обміну, що дозволяла студентам повчитися за кордоном.

Вона чекала на продовження, але Ньєман мовчав.

— Чудернацький, — наважилася прокоментувати вона.

— Хто?

— Цей червоний будинок із позолоченими штуками. Він чудернацький.

Ньєман зітхнув і пішов.

— Я сказала щось не так? — запитала вона, наздоганяючи його.

— Це будинок із «Суспірії».

— Із чого?

— Фільму жахів сімдесятих режисера Даріо Ардженто.

— Його знімали в цьому будинку?

— Лише надворі біля нього.

— А чому він називається «У кита»?

— Гадки не маю.

Капець як цікаво. Вони повернули на вуличку, вздовж якої бігла невеличка траншея зі струмочком — Івана вже бачила ці жолобки і читала в туристичному гіді, що вони чарівні. Один крок у цій воді — і цього ж року одружишся з мешканцем Фрайбурґа…

Їй пригадалися кілька красенів на великах, і вона потай вмочила підошву у воду поміж бруківки. Щоб не можна було сказати, ніби вона не перепробувала всі способи…

Вони пройшли вздовж парапету, що огороджував канал, і потрапили на маленьку площу, обсаджену плакучими вербами. Ньєман відгорнув гілля, мов бамбукові занавіски, і за ними з’явилося кафе з терасою, у чотирьох кутках якої росли садові дерева й стояли ковані ліхтарі.

Вони сіли за стіл і замовили пиво.

Через кілька хвилин мовчання Ньєман, втягнувши голову в плечі й засунувши руки до кишень, заговорив, не відриваючи погляду від каналу вдалині.

— Це геніальний фільм, — повів він, ніби їхня розмова й не припинялася, — і разом з тим потворний і незрозумілий. Це фільм про нечувану жорстокість, історія юних танцівниць, яких одну за одною вбиває чаклунка…

Івана не второпала. До чого це він?

— Підлітком я вже був одержимий жорстокістю. Своєю, чужою. Я шаленів від фільмів жахів. Зависав у паскудних кінозальчиках і дивився, як на екрані тече кров. Мені часто здавалося, що ця занадто червона, у стилі сімдесятих, кров просочувала оксамитові крісла кінотеатру. Я в паніці й у захваті дивився на ці картинки та шукав у собі виходу, розради… І ніколи не знаходив. Поки не став фліком. Я віднайшов рівновагу завдяки боротьбі проти злочинців, намагаючись упорядкувати хаос на вулицях…

Івана ніколи б не подумала, що будинок «У кита» так подіє на Ньємана. Зазвичай сищик анітрохи не був схильний звіряти душу.

Принесли пиво, досить пінне. Він неспішно стромив ніс у свій кухоль.

— Від жорстокості мене врятувала інша жорстокість. Я ніколи й не знаходив розв’язання проблеми, зате став її частиною. Кілька років тому я наблизився до відповіді й зрозумів, що ті, хто насправді її знає, уже ніколи не зможуть про це розповісти.

Не кожен зрозуміє… Івана знала принаймні те, що Ньєман уже не був тим фліком, що раніше. Ґернонська справа не просто травмувала його фізично, а й знищила психологічно.

Кома, операція, реабілітація… До цього Ньєман мав повно енергії і вражав усе, що рухалося, добивав навіть те, що вже не ворушилось. Апостол негайного правосуддя, флік у найгіршому сенсі цього слова. Жорстокий, непередбачуваний, поза законом, зате кращий за інших.

Нині ж він спустився на землю. Його грубість всотала кома, як чорна діра всотує світло. І лишився тільки старий чоловік, який повернувся з мертвих, який досі мав комусь щось доводити, щоб його не списали в архів, тобто показувати, що він так само добре виконує свою роботу.