Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Ньєман уже допив пиво і тепер дивився на неї, не виймаючи рук із кишень, ніби на достойний результат своєї праці.

Зненацька він устав і поклав на стіл банкноту.

— Попрацюй до вечері над Чорними мисливцями. Я хочу знати про них усе.

Івана оглянула його з ніг до голови.

— А… ви куди?

— Спати.

— Зараз шоста година вечора!

— Розбуди мене до вечері.

Він розвернувся й зник у гіллі плакучих верб.

Шюллер намагався вразити їх Чорними мисливцями.

Та він показав лише мізерну частку цих жахіть.

Івана добре знала історію нацизму. На її думку, кожен флік — тобто кожен ворог злочинності — мусив глибоко вивчити те, що стало найстрашнішою лабораторією людської жорстокості.

Однією з вершин, якщо так можна висловитися, цього мерзенного процесу були масові розстріли — кілька років винищення людей на Східному фронті, передусім євреїв та партизанів. За чотири роки айнзатцгрупи (групи втручання) винищили понад півтора мільйона людей.

Івані вистачило кількох інтернет-статей, аби зрозуміти, що серед цього екстремістського свавілля банда Дірлеванґера займалася ще більшим екстремізмом. Один матеріал із тих, що вона нарила, так і називався: «Чорні мисливці: там, де нацистські злочини дійшли до межі, вони її перетнули». Краще й не скажеш.

Усівшись зі своїм «маком» за столиком, який зазвичай слугував для ключів і сумок, втиснувшись між маленькими любителями пива на шпалерах та масивною шафою з лакованого дерева, Івана провадила свої пошуки, водночас приголомшена й захоплена.

Очільник цього кошмару, Оскар Дірлеванґер, чиє фото вони бачили в лабораторії Шюллера, був ідеальним утіленням німецької «нової людини». На війні 1914—1918 років, яка зробила його частковим інвалідом (йому паралізувало руку), він здобув репутацію справжнього «бойового пса», і злочинця, і сміливця.

Насправді повернення до мирного життя далося йому важко: машина смерті працювала вхолосту. У 30-х роках він служить офіцером у штурмзагонах і постійно потрапляє в негаразди. Арештований за неодноразові сексуальні зносини з неповнолітньою, молодшою від 14 років, пізніше замішаний у «фінансових махінаціях». Врешті-решт опиняється у Вальцгаймському таборі, призначеному для сексуальних злочинців.

Із початком Другої світової війни Дірлеванґера реабілітують. Мерзотник зберіг солідні зв’язки в армії, та і його досвід на службі становить значну перевагу. Його вирок скасовують, і Гіммлер доручає йому керівництво бригадою нового типу, спеціальним підрозділом, що складається з мисливців поза законом: браконьєрів, злочинців, але також і найкращих убивць, майстрів вистежування, яких тільки можна уявити.

Спершу в Польщі, тоді в Білорусі Чорні мисливці воюють у свій спосіб, безгучно вистежують партизанів, уміючи стати невидимими в лісі, розчиняючись у ворожому середовищі, досягаючи своєрідних висот у мистецтві полювання…

Це також незрівнянні «майстри» геноциду. Вони ліквідують єврейські гетто, тероризують місцеве населення, спалюють села, слідуючи перевіреній методиці: зібрати всіх мешканців у стодолі чи церкві, а тоді спалити це все вогнеметами. Таким чином, за одну операцію вони здатні винищити понад десять тисяч цивільних, включно з дітьми й жінками.

Офіційно Чорні мисливці повинні підтримувати порядок, але вони самі несуть хаос, грабуючи та ґвалтуючи направо і наліво. Це розбійники, яких захищає закон, головорізи в уніформі, озброєні до зубів збоченці з пекельними псами.

Навіть нацистську владу починає турбувати таке варварство. Поспіхом розпочинають розслідування. Про них ходять жахливі чутки. Нібито Дірлеванґер убиває євреїв, тоді розрубує їх на шматки і варить разом із кониною. Навіщо? Для виробництва мила.

Утім, розслідування закінчуються, коли нацисти починають вважати своїх східних ворогів недолюдками, безмозкою здобиччю. Дірлеванґер — достойний їм супротивник. Тож йому дають й інших солдатів: циган, психопатів, політв’язнів… Це найбезладніший батальйон, який тільки можна уявити, але Дірлеванґеру, хворому наркоману та п’яниці, вдається його контролювати.

Однак невдовзі починається занепад. Із 1944 року Чорні мисливці стають гарматним м’ясом — у деяких просто-таки самогубних операціях вони втрачають до 75% бойового складу. Із такими втратами вони залишають по собі ще більше жертв. Оскаженівши від смерті та крові, вони застосовують свої мисливські техніки в містах. Так само в супроводі своїх жахливих собак вони методично винищують міських жителів, викриваючи їхні схованки, вистежуючи їх у катакомбах.