Марина Гримич - Острів Білої Сови

Нарешті Роберт закінчив гігієнічну процедуру і пішов за фіранку. Софія автоматично стежила, як він іде, тримаючи руки напоготові, як ліктем відводить фіранку. І тут вона несподівано побачила зовсім молоденьке личко породіллі. Здавалося, їй було років тринадцять-чотирнадцять, не більше. Її щоки розпашіли, а розпущене рудувате кучеряве волосся змокріло від поту.

Софія так і завмерла на місці серед кімнати.

Джон Воскреслий сидів у кутку на маленькому ослінчику, втупившись у підлогу.

Софія поставила біля нього свій ослінчик.

— Переживаєте? — спитала вона його.

— Та це звичайна бабська справа, — недбало сказав він.

— Це НЕ звичайна бабська справа, — образилась за жінок Софія.

Джон Воскреслий нічого на це не відповів.

— А де ж батько дитини? — спитала Софія.

Вона підозрювала, що у цього дівчиська чоловіка немає, однак зробила вигляд, що нічого не підозрює.

— Брендан зробив їй дитину, — спокійно промовив Джон Воскреслий, не відриваючи погляду від підлоги.

«Стоп, — подумала Софія. — Десь я вже чула це чудне ім’я!»

І раптом її ошпарило: та це ж Моллі-Доллі називали його, коли говорили про привида.

— Брендан? Як… Що… Хіба це можливо? — пробурмотіла вона.

— Якщо він інших дівчат і жінок ґвалтує, то чому б йому не позаритися на мою доньку?

Софія розчервонілася. Ясно, що тут, на цьому острові, всі божевільні і схиблені на Брендані. Ходять наліво, гуляють з ким завгодно, а потім усе звалюють на привида.

Однак вона вирішила зробити вигляд, що вірить у всю цю нісенітницю, тому продовжила розмову.

— І багатьох він так…? — Софія не завершила питання, однак Джон зрозумів, що вона має на увазі.

— Та тут півмістечка — його робота.

— Так-таки півмістечка, — з недовірою в голосі промовила вона.

— Так-таки півмістечка, — підтвердив свої слова Джон Воскреслий.

Софія задумалася.

— Слухайте, Джоне, — тихенько спитала Софія, — а як він ЦЕ робить? Адже він привид!

— Ти мене питаєш? А я звідки знаю? Я з ним не спав! Ти краще бабів спитай!

«Логічно!» — подумала Софія.

Її розпирало від цікавості.

«Ну що ж, — думала вона. — Не треба сердитись на місцевих людей, а дивитися на це спокійно. Брендан — чудовий персонаж місцевого фольклору. Що я про нього знаю? Те, що він привид. «Працює» органістом у місцевій церкві. Кохається з жінками. І вони від того вагітніють і народжують дітей. Прикольно».

— Піду покурю, — сказав дядечко Джон. — Коли що, погукайте мене.

Софія кивнула на знак згоди.

Породілля почала кричати все частіше, а разом з тим почастішали Робертові команди і материні поради, Софія зрозуміла, що наближається розв’язка, і з полегшенням зітхнула.

Останній надривний крик, і… Почувся хрипкий голос немовляти.

— Вітаю з сином! — голос Роберта підбадьорив породіллю. А після того скомандував до її матері, — пелюшки!

Ана вискочила з-за фіранки і зняла з ґратки над плитою згорнену фланелеву пелюшку, яка грілася в очікуванні новонародженого.

— Докторе, купати будемо тепер?

— Лише обітремо теплою водою. Вода готова?

— Готова.

— Перекип’ячена чи лише нагріта?

— Перекип’ячена.

— Добре.

Софія незчулася, як серед хати опинився великий ослін, а на ньому — маленьке коритце, куди Ана влила води і додала якоїсь брунатної пахучої рідини, схожої на навар із ялівцевих гілочок.

Роберт акуратно тримав на одній руці новонароджене маля, а другою рукою обтирав його тільце марлевою пелюшкою, намоченою у ванночці.

Софія замилувалася цією сценою і уявила собі, як він купатиме їхню спільну дитину.

Вона побачила, як занепокоєно Ана роздивляється малюкове тільце, неначе шукаючи якісь ґанджі.

— Ну, що, є? — спитав Роберт. «Отже, він добре знав, чого шукала Ана», — подумала Софія.

— Нема. Ніде нема.

— Дивіться уважніше, десь має бути.

Ана уважно розглядала малюка, поки Роберт його обережно перевертав.

— Нема! — обурено вигукнула Ана.

Вона кинула пелюшку у воду і прожогом кинулася до доньки:

— Ах ти така-сяка! Ти, виявляється, нагуляла дитину, а все скинула на Брендана.

— Мамочко, це Брендан!

— Як Брендан, якщо ніде немає його знаку? Кажи: хто батько дитини?

— Мамочко, клянуся, це Брендан!

«Ага, — подумала Софія. — Отже, всі діти Брендана мають якийсь родимий знак».

Роберт тим часом ніжно обгорнув чисте дитя в суху пелюшку. Воно перестало плакати і невдовзі заснуло.

Тим часом перемовини між матір’ю і донькою перейшли на високі ноти.