Кріс Тведт - Кріс Тведт. Той, хто вбиває

— Та я вже бачу...

Нашу розмову перервала пані Сьоренсен.

— Прийшов якийсь чоловік, просить, щоб ви його прийняли.

Чоловік сидів на канапі й знічев’я гортав ілюстрований журнал. Побачивши мене, підвівся, подав руку. Він мав м’ясисте обличчя, масивні рогові окуляри й рідке, майже біле волосся.

— Мене звати Ярле Сейм, — відрекомендувався він. — Вибачте, що попередньо не зателефонував, але, якщо ви маєте п’ять хвилин...

— Чим можу допомогти, пане Сейм? — запитав я, коли він сів на стілець для відвідувачів.

— Що ж, — почав він. — Не знаю, чи можете ви хоч щось вдіяти, та принаймні я поясню ситуацію. Я представляю Братську церкву, і ми...

— Ага, заповіт Барбари Бломберг, — урвав я його тираду на самому початку.

Усмішка пана Сейма трохи сквасніла.

— Саме так!

— Трагічна смерть — сумно...

Чоловік підняв руку до рота, відкашлявся.

— Ваша правда, сумно, але до нас дійшли чутки, що Барбара мала намір залишити нашій церкві значну суму грошей.

Я випростався.

— Звідки інформація?

— З поліції. Мене викликали в Управління. Я так зрозумів, що ви допомагали з укладанням заповіту, хоч ще раніше здогадувався про її наміри заповісти нам кошти. Вона натякала мені про це, — у голосі Ярле Сейма вчувалися нетерплячі нотки.

— Проблема в тому, що заповіт не був підписаний, — сказав я.

— Я розумію, але намір свідчить про справжню останню волю Барбари.

— Ви її знали особисто? Питаю, бо називаєте на ім’я...

Ярле Сейм почервонів.

— Лише трохи. Вона час до часу працювала для нас на добровільних засадах.

— У чому полягала її робота?

— Ми опікуємося центром для наркозалежних, який називається «Кущ, що палає ».

— Чув про нього. Хоча ніколи не розумів, звідки така чудернацька назва.

— Це Бог так об’явився апостолові Павлові на його шляху до Дамаска. Кущем, що палає... — нетерпляче змахнув рукою. — Отже, цей заповіт...

— На жаль, правила заповідання майна дуже суворі, тому заповіт Барбари Бломберґ недійсний.

— Розумію, але, можливо, існує хоч якийсь шанс... ви ж в курсі... Ми дуже добре знаємо її небожа, Адама Ліда. Він не раз перебував у нашому центрі.

— На реабілітації?

— Еге ж... Саме так і познайомилися з Барбарою. Вона мала велику довіру до нашої праці задля наркозалежних людей.

Сейм склав руки на колінах, нахилився трохи вперед.

— Тому вона хотіла заповісти нам певні кошти. Барбара боялася за Адама Ліда. Якби мільйони крон потрапили йому до рук, це означало б неминучу смерть. Він знищив би себе наркотиками всього лиш за кілька місяців. Барбара це знала. Вона була мудрою жінкою. І я подумав, що суд зможе побачити цілісну картину в цій справі й зрозуміти недоцільність успадкування майна небожем.

— Такий шанс, звісно, можливий, — сказав я стримано.

— Ви погодились би нас репрезентувати, пане Бренне?

Я похитав головою.

— Нічим не можу вам допомогти, пане Сейм. Я головний свідок у цій справі, тому не можу водночас представляти інтереси однієї зі сторін. Раджу знайти собі іншого адвоката, якщо маєте намір продовжувати тяжбу за гроші.

Він склав губи купкою, трохи подумав, а тоді підвівся і подав мені руку.

— Розумію, — сказав він. — Дякую, що погодилися присвятити мені свій час.

— Тьондер Тулос і його батько, — сказав Юсеф Мардал. — Вони могли вбити, щоб перекласти вину на мене.

— Серйозно?

— Цілком. Я багато про це думав. Абсолютно можливо. Вони мене ненавидять і здатні на таку підлість. Уся їхня сімейка...

Тьондер Тулос був бас-гітаристом у блек-метал-гурті «Дунгеон». Вони з Юсефом виростали в одному селі, гралися разом ще хлопчаками. Саме його ледь не до смерті побив Юсеф, за що два з половиною роки відбував кару в тюрмі. Я читав ту справу і бачив фото. Страхітливі фото.

— Непереконливо... — заперечив я.

— Та ти ж сам без кінця ниєш, наскільки неправдоподібно звучить припущення, ніби випадковий злочинець позбавив життя Барбару саме того вечора, коли я був у неї.

— Так, це проблема. Ніхто не повірить, що...

— А якщо все зовсім невипадково? А якщо її вбили саме того дня, щоб звинуватити мене?

— Ти міг би працювати адвокатом, Юсефе, — натягнуто усміхнувся я. — Біда в тому, що подібна теорія може видатися привабливою і слушною лише на перший погляд, але виявиться мертвонародженою на тлі дійсності. Найголовніша моя валюта в суді — достовірність. Якщо я її розтрачу, ми програємо справу.

— Я бачу, куди ти хилиш, і все ж...