Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— У вас тут зберігаються справи на кожну аварію, чи не так? — змінив тему Абдуф. — Висновки експертів, свідоцтва про смерть і все решта?

Старий неприязно глянув на Каріма. Зіниці його, здавалося, потріскували, наче зерна кави в кавомолці.

— А що ти тут насправді вишукуєш, довганю?

— Покажи мені справу.

Чоловік витер руки об куртку й відчинив шафку з жалюзійними дверцятами. Карім бачив, як рухаються його губи: старий читав по складах імена постраждалих в аваріях.

— Жюд Ітеро. Осьо воно. Гляди тільки…

Карім вихопив справу в нього з рук і взявся гортати сторінки. Свідчення очевидців, свідоцтво про смерть, поліційний протокол, страхові акти. Докладний опис події. Фаб’єнн Паско керувала автомобілем, який винайняла в Сарзаку. Адреса мешкання була та сама, яку Карімові дав лікар Масе — самотня халупчина в кам’янистій улоговині. Нічого нового. Дивним, однак, було те, що мати зареєструвала смерть дитини під хлопчачим іменем, Жюд Ітеро.

— Не розумію, — мовив поліціянт. — Дитина, що загинула, це був хлопчик?

— Ну та… — старий зазирав у справу через Карімове плече. — Принаймні так вона заявила…

— Не пригадуєш, із цим були якісь проблеми?

— Проблеми? Що ти маєш на увазі?

— Слухай-но, — намагався говорити якомога спокійніше поліціянт, — я тебе лише запитую, чи можна було визначити стать дитини.

— Відкіля мені знати, я ж не лікар! Але, по правді сказати, не думаю. Там від тіла зосталися самі лише шматки… Кривава мішанина… — Він провів рукою по обличчю. — Ти хочеш, щоб я описав тобі все, довганю? Не буду… Я тут уже двадцять п’ять років і всякого надивився… І щоразу один і той самий жах… — Старий підняв руки догори, імітуючи завісу туману. — Це наче якась невидима війна, що час від часу спалахує з люттю й забирає одну жертву за одною!

Карім зрозумів, що стан тіла дозволив матері поховати правду разом зі своєю дитиною. Але навіщо? Вона все ще чогось боялася? Навіть після смерті доньки?

Лейтенант знову глянув у справу й побачив світлини з місця автокатастрофи. Кров. Погнуте залізо. Шматки тіла, кінцівки, що стирчать із кабіни. Карім швидко перегорнув фотографії: дивитися на них було несила. Далі він натрапив на свідоцтво про смерть і переконався, що опис лікаря не містить нічого конкретного.

Карімові запаморочилося в голові, і він прихилився до стінки. Відтак глянув на годинника. Йому таки вдалося вбити ці дві години.

Але вони, своєю чергою, вбили його.

Зібравшись на силі, він глянув востаннє на сторінки справи. На картонці блакитним чорнилом були відтиснуті відбитки пальців. Карім якусь хвилю дивився на них, а потім запитав:

— Це її відбитки?

— Тобто?

— Це відбитки пальців дитини?

— Дивні в тебе запитання. Певно що… Я сам змочував пальці чорнилом. Рештки тіла лежали в чохлі. Лікар дістав звідти маленьку ручку, усю в крові, і притиснув пальці до паперу. Чорт забирай! Усі хотіли якомога швидше покінчити з цим. Слухай-но, мені досі ще сняться кошмари про все це…

Карім заховав течку з паперами під свою шкіряну куртку.

— Гаразд. Я забираю ці документи.

— Що ж, забирай. Щасти тобі.

Лейтенант вийшов геть ошелешений. Перед його очима танцювали зірочки. Старий став на сходах перед конторою і гукнув поліціянтові:

— Стережися!

Карім обернувся. Чоловік стояв на солоному вітрі й дивився на нього, притримуючи скляні двері плечем. Його постать двоїлася в золотаво-коричневій шибі.

— Що? — перепитав поліціянт.

— Стережися, кажу. І не сплутай нікого іншого з власною тінню.

Карім спробував усміхнутися:

— Чому?

Чоловік знову натягнув балаклаву.

— Бо щось мені підказує: ти ходиш серед мерців.

— Чого тільки я не зроблю для вас, лейтенанте… Я навідалася до одного свого колеги з комітету освіти…

Голос жінки бринів грайливим збудженням. Карім був зупинився перед ще одною телефонною будкою, щоб зателефонувати на мобільний директорки.

— Сторож був такий ласкавий, що дозволив нам…

— Що ви знайшли?

— Повну особову справу Фаб’єнн Еро, уродженої Паско. Але це знову глухий кут. Після двох років у Сарзаку ця жінка зникла. Схоже, вона більше ніде не вчителювала.

— І немає жодної можливості дізнатися, куди вона переїхала потім?

— Жодної. Того року вона, схоже, не стала продовжувати свій контракт із Міністерством освіти й не поновила працю на посаді вчительки. Ось і все. Комітет освіти більше не мав із нею жодного контакту.