Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

Дев’ята тридцять на годиннику.

Ньєман проспав лише сорок п’ять хвилин. Повернувшись зі складу Філіппа Серті, він негайно надіслав свої знахідки (зошит, шматочки металевої сітки й білий порошок) ґренобльському експертові Патріку Астьє через Марка Коста, який досі чекав у лікарні на труп із льодовика.

Опісля Ньєман вирушив сюди, до університетської бібліотеки, щоб провести пошук за ключовими словами «багряні ріки». Спершу він переглянув географічні мапи, шукаючи річкову мережу з такою назвою. Потім звернувся до бібліотечного списку, сподіваючись натрапити на книжку, каталог чи документ, що містив би це словосполучення. Але нічого не знайшов і зненацька заснув просто перед екраном комп’ютера. Близько сорока годин без сну й напнуті до краю нерви дали себе знати — він похилився на стіл, наче лялька, якій обтяли мотузочки.

Комісар знову скинув поглядом на простору читальну залу. За столами в засклених кабінках далі пріли кільканадцять поліціянтів у цивільному, вишукуючи в книжках згадки про зло, чистоту або очі… Двоє з них складали список студентів, що часто брали ці, так би мовити, підозріливі книжки. Ще один читав дисертацію Ремі Кайюа.

Ньєман, одначе, не вірив більше в «літературний» слід, так само, як і ці поліціянти, що чекали на свою зміну. Дві години тому всім стало відомо, що, зважаючи на незначні результати роботи, які продемонструвала команда Ньємана, Барна й Вермона, керівництво розслідуванням переходить до кримінальної поліції Ґренобля.

І справді: дарма що кількість залучених людей невпинно зростала, розслідування не просунулося ні на крок. На допомогу бригадам капітана Вермона, що прочісували місцевість довкола гори Пуант-дю-Мюре й західні схили гори Бельдонн, прибули три сотні солдатів із військової бази в Романі-на-Ізері. Вони приїхали на вантажівках коло сьомої вечора й одразу ж узялися до нічних пошуків під командуванням Вермона. Крім солдатів, капітан також отримав до свого розпорядження дві роти спецпризначенців із Валанса.

Уже було досліджено понад триста гектарів, але на цю мить методичні пошуки нічого не дали. І не дадуть — Ньєман знав це. Якби вбивця лишив якісь сліди, їх би вже мали знайти. А проте комісар далі тримав постійний радіозв’язок із Вермоном і навіть сам позначив на мапі точки, ключові для слідства: місця, де знайшли перший і другий трупи, головний корпус університету, склад Серті, усі гірські пристановища…

Дорожний контроль було також посилено. Кількість блок-постів збільшилася з восьми до двадцяти чотирьох. Тепер контроль покривав величезну площу довкола Ґернона. Усі навколишні міста й села, усі в’їзди й виїзди, усі національні й департаментські дороги були перекриті.

Паперова діяльність, за яку відповідав Барн, також кипіла. Інформацію збирали далі, факси не переставали надходити: свідчення, відповіді на анкети, пояснення спеціалістів… До навколишніх лижних курортів відправляли запити. Розсилали повідомлення й циркуляри, а телефонну станцію жандармерії обладнали кількома новими телефаксами.

По обіді поліціянти почали провадити бесіди з усіма, хто останніми тижнями контактував із першою жертвою. Інша група допитувала найдосвідченіших місцевих альпіністів, насамперед тих, хто вже бував на Валлернському льодовику. Розмовляли також і з «відлюдьками», які жили не в самому Ґерноні, а в гірських селах на схилах хребта, що оточував університетське містечко. Приміщення жандармерії гуділо, наче вулик.

Ще одна група, цього разу з команди Вермона, відтворювала по хвилині ймовірний шлях Ремі Кайюа під час його останнього походу, тимчасом як решта їхніх колег дістала завдання реконструювати шлях другої жертви, а також убивці, аж до верхівки льодовика. Маршрути завантажили до пам’яті комп’ютера й порівняли між собою.

Посеред усієї цієї гарячкової метушні, схожої на приготування до війни, Ньєман уперто тримався за особистий аспект справи. Більше, ніж коли, він був переконаний, що знайде вбивцю, якщо збагне його мотив. А мотивом цим могла бути помста. Ось тільки з такою гіпотезою доводилося бути вкрай обережним. Ані влада, ані широкий загал не надто прихильно ставляться до парадоксів, коли йдеться про вбивство. Офіційна версія завжди така: лиходій убиває невинних. Ньєман же тепер намагався довести, що жертви також винні.

Як же діяти в цій ситуації? Кайюа й Серті забрали свої таємниці в могилу. Софі Кайюа не скаже ні слова, а стеження за нею наразі не дало жодного результату. Що ж до матері Філіппа Серті та його колег із лікарні, то їх уже допитали і всі вони знали лише його добропристойний образ. Матері навіть не було відомо про існування складу, хоча він належав її чоловікові, Рене Серті.