Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички

— Це про пустельника і дівицю Алібек. Пам’ятаю. Читав колись. Добре, будемо вважати, що там справді граються в любов. Тоді давайте рахувати: заїхали, зупинилися, вимкнули фари, примостилися, погоцалися, віддихалися, привели до ладу одяг спідній і верхній, увімкнули двигун і фари і — гиля, гуси, додому! Скільки на все це потрібно часу? З комфортом — годину. В темпі — тридцять хвилин. А ці машини, про які я вам кажу, стояли там хвилин п’ять, ну десять. І головне — не вимикали фар.

— А може, просто заскочили по малій потребі?

— Можливо, можливо. Але навіщо продиратися через кущі аж в самий центр байраку, ризикуючи подряпати фарбу, а то й наїхати колесом на розбиту пляшку? Для туалетних проблем достатньо п’ять метрів від траси від’їхати. Але не всі сто п’ятдесят. Тож думайте, капітане, думайте.

— А щодо тої ночі, коли там автомобіль згорів?

— На жаль, нічого сказати не можу. Роботи багато було. Вибачайте, і у нас існує штурмівщина. В Гостомелі туристичний автобус зі самоскидом поцілувалися. Треба було швидко кремувати, то ми всю ніч від печей не відходили. Навіть перекурювали там-таки, хоча я цього не люблю. Мертві не менш від живих поваги вимагають… Хочете мою точку зору, товаришу капітан?

— Давайте.

— Я так думаю, що машина ця не сама загорілася. Тих двох хтось прибрав. А от чому? Раптом вони в байраці ще щось таке побачили, крім кущів і дерев?.. І не дивіться на мене іронічно. У мене все. А у вашому протоколі напишіть: стосовно подій такої-то ночі свідок нічого конкретного показати не може, оскільки протягом усієї зміни не виходив назовні з приміщення крематорію.

— Чого так скромно?

— Та розумієте, шановний інспекторе Сирота, якось не світить мені передчасно отут-от клієнтом ставати. Навіть те, що хлопці спалять мене за європейськими нормативами, а не по скороченій програмі, чомусь не гріє. І не заохочує до відвертості. Бувайте здорові.

— Навзаєм. До речі, ви не пам’ятаєте, хто вам про пожежу в байраці розповів?

— Не пам’ятаю. Я, знаєте, як той Саїд з «Білого сонці пустелі» — стріляли, та й край. А хто, де, в кого — поняття не маю.

— І вибуху не чули?

— А ви, товаришу капітан, якось задля цікавості зазирніть до нас уночі. Послухаєте, як печі гудуть під повним завантаженням — і не будете наївні питання ставити.

Я пообіцяв зазирнути, розпрощався, перейшов через галявину і зупинився понад байраком. Унизу крізь обрубані пожежниками гілки було добре видно чорну пляму обвугленої землі. Свіжих слідів автомобільних шин на ній я не помітив. Напевне, історія з двома спаленими коханцями відстрахала завсідників і вони не наважували з’являтися сюди навіть удень.

Цікаво, що я доповім начальству? Один свідок, котрий відмовився говорити під протокол, кілька разів бачив на дні байраку світло, ймовірно, від автомобільних фар. Мене запитають, що це за свідок. Механік крематорію? Спочатку Полкана і Генерала пересмикне, бо вони уявлять себе в цій вогненній геєнні. Потім поцікавляться, скільки горілки випиває за зміну персонал цього закладу. Дізнавшись, що свідок не п’є взагалі, дійдуть висновку: перегрівся на роботі. Залізобетонна логіка! Нарешті, запитають, що я пропоную? Ах, виставляти там на ніч засідку? А навіщо? Полохати нещасних закоханих? А раптом хтось із них з переляку помре, то хто відповідатиме? Ви знаєте, що з нами тоді зробить відділ адмінорганів? Тож краще порекомендуйте дільничному поставити там шлагбаум. І то негайно! І рівчака хай викопають впоперек в’їзду в байрак. Глибоченького, з окоп повного профілю! Аби не кортіло туди шастати не те що вночі, а й серед білого дня.

Я прогнав у своїй уяві цей діалог з начальством і вирішив, що ще не пора… Не пора взагалі з’являтися в Управлінні. Краще кудись зашитися, в якесь затишне місце, де тихо, прохолодно, ніхто не чіпляється з дурними запитаннями, не вимагає звіту про плани і перспективи на майбутнє. Морг на Оранжерейній був саме таким місцем. Щоправда, пахло там не фіалками, але, як зазначав уже згаданий Лис, у цьому світі годі шукати досконалості.

Судмедексперти від мене відмахнулися. Мовляв, у них запарка. Моя черга ще не надійшла. І взагалі, я зі своїми покійниками тут не стояв. Я спробував погаласувати, але мені делікатно натякнули, що так можна і зіпсувати чистоту експертизи.

— А це як? — здивувався я.

— А так, що будь-який тиск на експерта може вплинути на результат. І будеш ти ламати голову, звідки у цього дядька шестимісячна вагітність. Тож не підштовхуй нас, не допоможе.