Богомил Райнов - Людина повертається з минулого

— Я не виправдуюсь… — перебив мене Андрєєв.

— Ще гірше, коли не виправдуєтесь. Це значить, що ви й досі переконані у своїй правоті. А чи не спадало вам на думку, що не Танев, а Медаров — вбивця вашого батька?..

Андрєєв злякано глянув на мене.

— І що він міг би стати й вашим убивцею, хоч і опосередковано?.. А може, вашого батька убив Костов, а Медаров тільки дурить вас, аби використати як свого помічника?..

— Я маю відчуття, що мого батька вбив Танев…

— Можливо, що й так. Тільки такі справи не розв'язують за допомогою відчуттів. А ніяких фактів ви не маєте. І найгірше в даному разі те, що ви, не довіряючи міліції, в той же час довірилися пройдисвітові.

Андрєєв хотів заперечити, але підняв руку.

— Облиште. Я знаю, що ви скажете. Раджу не сушити собі голови над завданням, якого не тільки ніхто не покладав на вас, але навіть не мав такого наміру.

— Товаришу інспекторе, — тихо промовив Андрєєв. — Це завдання поклала на мене моя покійна мати. А що зробили б ви, коли б узнали, що вашого батька убили?

— Саме те, що роблю тепер, — відповів я. — Виконував би свою роботу. Ми найкраще мстимося за вбитих, коли сумлінно виконуємо роботу, кожен на своїй ділянці. Ви — на вашій, я — на своїй.

Андрєєв подивився на мене, наче хотів щось сказати, але промовчав.

— Не забувайте, — вів я далі, — що кожен убитий є чиїмось батьком. І якщо в нас вбивства віддавна стали рідкістю, то цим ми завдячуємо не сирітській помсті. Інакше злочинність не зменшувалася б, а подвоїлася б. Ви, певно, чули що-небудь про «криваву помсту». Ланцюгова реакція.

До вашого відома, я нікого не збирався вбивати…

Не сумніваюся. Але чи певні ви, що ніхто не готувався вбити вас?

Немов музична ілюстрація до мого тривожного запитання кімнату виповнив дзенькіт розбитої шибки. І я, і господар підскочили майже одночасно. Я зробив Андрєєву знак рукою лишатися на місці, швидко ступив до вікна і обережно визирнув. Кілька хлоп'ят панічно тікали парком.

— Шибайголови! — гукнув я їм услід. — Ось я вам покажу!..

Атож, покажеш їм. Тільки й того, що розпочати слідство про вибиті шибки.

Небезпечний предмет лежав у кутку кімнати. Як і слід було сподіватися — звичайний тенісний м'яч. От і весь замах.

Мій візит закінчився.

— Ну, що ж, — проказав прощаючись. — Запишіть номер мого телефону. Як щось пригадаєте або що-небудь трапиться, дзвоніть. Маю відчуття, як висловилися ви, що це не остання наша зустріч.

Андрєєв усміхнувся. Потім записав номер мого телефону.

«Візит без особливих наслідків», — думав я, перетинаючи садок. Але в нашій роботі наслідки не завжди з'являються одразу. Яка-небудь розмова, що може здатися комусь зовсім пустопорожньою, іноді спричиняє масу цікавих наслідків. І між іншим, породжує у твоїй голові нові запитання.

З-поміж багатьох питань, які в ту мить найбільше докучали мені, було одне: куди піти обідати? Цю складну проблему несподівано розв'язав транспорт: трамвай зупинився на площі Леніна. Я зайшов до закусочної. Знайшов місце, але замовити обід швидко не пощастило. Добре, що було над чим подумати, тож я міг згаяти час. Нарешті офіціант підійшов і майже радісно повідомив, що нічого, окрім смаженої надениці, [12] Сорт ковбаси. немає.

— Саме наденицю й хочу…

Чоловік поспішив зникнути.

— І один салат… — гукнув я йому вслід. Той навіть не озирнувся.

— І склянку вина… — додав я, хоча офіціанта вже не було видно.

Уявіть собі моє здивування, коли всього через п'ятнадцять хвилин усі три замовлення було виконано. Офіціант-віртуоз. На льоту приймає, запам'ятовує і виконує замовлення.

Надениця майже холодна, але я звик тільки до застиглих страв, тож мені видалося, що вона гаряча. Апетитно давлюся, одночасно вирішуючи службові питання. Найбільше мене цікавила історія з тими фактами. Майже доведено, що в Медарова справді були якісь докази проти Танева. І так само майже доведено, що ті докази — це документи. Довгі роки, поки Медарова не було, вони, очевидно, зберігалися в маленькій скриньці. На жаль, скринька, як і самі докази, десь зникла. Якщо папери попали до того, хто найбільше ними цікавиться, шукати їх далі — марна справа. Існує, проте, й інше припущення; Медаров міг залишити документи на тимчасове зберігання у когось із своїх знайомих. І це досить імовірно, враховуючи, що Танев для Медарова був «небезпечною людиною». Небезпечна людина, знищуючи докази, могла знищити й того, хто їх носив при собі. І навпаки: власник таємних документів перебував у відносній безпеці, коли небезпечна людина знала, що ці документи передано третій, невідомій їй людині. Взагалі механізм добре організованого шантажу…