Віктор Михайлов - Бумеранг не повертається

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Ілюстрації Г. Г. МАКАРОВА

Обкладинка Є. РЯБОВОЇ та В. ШЕВЧЕНКА

З океану, як звичайно цієї пори року, ось уже третю добу дув сильний мусон, вологий і водночас гарячий. Він гнав по Глобус-парку пожовкле листя дерев і клапті виборчих бюлетенів марсонвільської партії «поміркованих».

Пан Давід Саксон у супроводі особистої охорони гуляв у парку, коли годинник над портиком парламенту пробив дев'яту ранку. Крізь бокову хвіртку парку Давід Саксон пройшов до свого автомобіля і наказав везти себе в Марсонвільський інститут ґрунтознавства. Як і його брат, покійний Роберт, він цікавився питаннями ґрунтознавства і рослинництва.

В цей же час, обминаючи Глобус-парк, низький чорний автомобіль звернув на Саговар-авеню і загальмував перед глухими чавунними ворітьми. У відповідь на низький тризвучний сигнал ворота розчинилися, машина в'їхала на подвір'я і зупинилась біля під'їзду похмурого двоповерхового особняка, побудованого в стилі кінця минулого століття.

Шофер відчинив дверці автомобіля, й Інгольс — директор інституту ґрунтознавства пройшов у хол.

Піднімаючись широкими сходами, застеленими персидським килимом, Чарлз Інгольс відчув запах тютюну. Пан директор не курив, і ніхто з наукових співробітників та службовців не дозволяв собі курити в приміщенні інституту.

Терпкий, солодкуватий запах люлькового тютюну переслідував Інгольса навіть у холі другого поверху. Безумовно, це був «Принц Луї» — улюблений тютюн Давіда Саксона!..

«Невже?!» заходячи до прийомної, подумав Інгольс, і з того, як Глорія, його особистий секретар, мовчки, але виразно показала очима на ледь прочинені двері, він зрозумів, що не помилився. З тривогою в серці, мимоволі поправивши галстук, Інгольс переступив поріг свого кабінету.

За широким столом, розвалившись у його, Інгольса, кріслі, сидів Давід Саксон. У скупому світлі наступаючого дня холодно виблискували скельця його окулярів. З-під вкритої сивиною щіточки жорстких вусів, що закривали тонку верхню губу, стирчала його незмінна пряма люлька. Очі під важкими напівзакритими верхніми повіками дивилися похмуро, не віщуючи нічого доброго.

— Сідайте, пане директоре, — замість привітання процідив Саксон. Випустивши клубок диму і безцеремонно розглядаючи прибулого, він сказав: — У вас, Інгольс, вигляд ученого, заклопотаного великою науковою проблемою. — У словах Саксона звучала неприхована іронія, що скидалася на глузування. — Ви одержуєте більше, ніж будь-який сенатор. Ваш інститут коштує нам щонайменше вісімсот тисяч доларів на рік.

Добре знаючи свого шефа, Інгольс мовчав, його безбарвні очі під білястими віями альбіноса, крупний м'ясистий ніс і дряблувате підборіддя — усе його обличчя на довгій сухій зморшкуватій шиї виявляло послужливу готовність негайно погодитися з будь-яким, навіть з найбільш убивчим висновком шефа.

— Ви гадаєте, Інгольс, що моє терпіння безкрає, а гроші невичерпні! — Саксон постукав люлькою по ручці крісла, вибив попіл просто на килим, потім набив її знову, закурив, відкинувся на спину крісла і, заплющивши очі, кинув:

— Доповідайте!

— Мені нічого додати до того, що я вже доповідав, — обережно сказав Інгольс. — Ми — напередодні здійснення операції «Бумеранг», яка дасть нам можливість одержати вичерпні дані.

— Відомості, які передав міністерству військовий аташе, повніші, а головне дешевші за ваші, — посміхнувся Саксон.

— Наші відомості, пане шеф, ніколи не обходилися дешево. Для операції «Бумеранг» потрібне було ретельне і спеціальне навчання агентури, ми витратили цілий рік на підготовку і рискуємо найкращими кадрами. Терпіння, пане шеф, і ще раз терпіння. У гру вступають наші головні козирі, ця партія наша!

— Дивіться, щоб козирі не виявилися крапленими, — сказав Саксон, мовчки підвівся з крісла і, не прощаючись, попрямував до дверей. Потім обернувся і додав:

— Нас зв’язує, Чарлз, давня дружба. Та коли ви з вашими козирями програєте, я не обіцяю вам навіть пенсії. Ви завжди вважалися спеціалістом у російських питаннях. Не знаю, хто вам створив цю репутацію. Може, мій брат Роберт? Але мені б не хотілося, щоб ви її втратили. Не проводжайте! — закінчив Саксон і вийшов з кабінету.