Віктор Михайлов - Бумеранг не повертається

Запис, зроблений Жбанковим, мав такий вигляд:

Дешифровка була складною справою, що вимагала великих спеціальних знань і досвіду. Цим питанням в управлінні займалися спеціалісти, але й того, що знав Нікітін, було досить, щоб усвідомити всю складність завдання, яке стояло перед ними; йому була зовсім незрозуміла наявність у шифрі чисел з різною кількістю знаків.

— Важко? — ніби відгадуючи його думки, спитав Жбанков.

— Дуже, — погодився Нікітін. — Так важко, що навіть не знаю, що думати…

— Скажіть, Степане Федоровичу, це може мати якесь значення?

— Не розумію, про що ви говорите.

— Ну, оці числа, передані в ефір?

— Не знаю. Можливо, це містифікація якогось радіожартівника. А може… У всякому разі, ви кому-небудь розповідали про це?

— Ні. Я не казав про це навіть дружині. До радіоклубу дзвонив, але…

— На їх скромність ми можемо розраховувати.

Нікітін подякував Жбанкову, попрощався і, вийшовши з дому, поїхав у протилежний кінець Москви, на спеціальну радіостанцію, якій, можливо, вдалося підстроїтись на прийом невідомої станції і, як сподівався Нікітін, визначити пеленг.

Відомості, одержані Нікітіним на радіостанції, були невтішними. Щоправда, тут також чули невідому станцію, але записали тільки останні дев'ять чисел. За короткий час передачі запеленгувати невідому станцію не вдалося.

За кілька днів до того, як комерсант Мехія Гонзалес з'явився в Радянському Союзі, по той бік океану відбулися цікаві події.

Надрукована в газеті «Спікер-Ньюс» стаття «Сталінград сьогодні» викликала переполох. Сміливі люди в кулуарах редакції говорили, що ця стаття — вприскування камфори для газети, хворої на занепад серцевої діяльності на грунті хронічної брехні і обдурювання своїх читачів.

Інтерес спікенбургських громадян до кожного слова правди про Радянський Союз був таким великим, що вже опівдні в жодному кіоску Спікенбурга не можна було дістати газети.

Річард Ромбс, що проживав у Марсонвілі, одержав «Спікен-Ньюс» наступного дня. Прочитавши «Сталінград сьогодні», він ледве не проковтнув сигару. В результаті енергійної діяльності згаданого Річарда Ромбса вдалося з'ясувати, що автор цієї статті Патрік Роггльс — спеціальний кореспондент агентства Марсонвіль Ньюс Сервіс у Москві, а мати Роггльса мирно проживає тут же, в Альтаїрі.

Наступного дня газета порадувала своїх читачів статтею самого пана Ромбса. Автор метав грім і блискавку проти «Червоного Роггльса» і вимагав притягти до відповідальності його матір, місіс Роггльс.

Елізабет Роггльс ледве жива приїхала з Альтаїра ранковим поїздом і стала перед грізною комісією по розслідуванню антипатріотичної діяльності. Стара заявила:

«Мій Патрік був завжди хорошим, люблячим сином, вихованим у порядній статечній родині. Кожної неділі Пат відвідував церкву. Я абсолютно не розумію, як він міг написати щось неугодне богу і Марсонвілю!»

Нарешті, шум, зчинений Річардом Ромбсом навколо статті «Сталінград сьогодні», докотився і до сенатора Моріса Ходжа.

Справа Роггльса попалась до речі. Зазнавши цілий ряд невдач у розслідуванні «червоної крамоли» у Марсонвільському університеті, Моріс Подж накинувся на «Червоного Роггльса».

З легкої руки високоповажного містера Ромбса справа Роггльса покотилася, мов сніжний клубок з гірської вершини, обростаючи все новими і новими подробицями. На сторінках газет зарясніли заголовки: «Комуніст Роггльс», «Роггльс зраджує інтереси нації», «Елізабет Роггльс зрікається свого сина!», «Геть із Марсонвіля Червоного Роггльса!».

Нарешті, лють Моріса Поджа досягла апогею. Сталося це тоді, коли до рук сенатора потрапила книжка «Зрадники нації», що належала перу того ж таки Патріка Роггльса.

В цій книжці Роггльс викривав злочинні зв'язки марсонвільських монополій у дні війни. Видана в Радянському Сонні російською мовою з портретом автора на обкладинці, книжка викликала повий приплив люті у сенатора Поджа. Виступаючи в сенаті, він гнівно запитував:

— Чи не слід нам взагалі припинити поїздки в Росію наших синів і цим уберегти їх від впливу доктрини комунізму? Чи не слід нам у нашій вільній, демократичній країні створити ізольовані сховища для червоних, як створюються лепрозорії для прокажених?!

— Не нове! — гукнув хтось з балкона. — Це вже було в Гітлера! — і в голову сенатора полетів мішечок з папкорном — смаженою кукурудзою.