Зігмунд Штаба - Кінець Франека Грохалі

Редліна відзначив про себе, що пропозиція його товариша вийшла дуже безпосередньою і приємною. Він не любив довгих церемоній.

Після вечері, під час якої було випито графинчик вишневої наливки, господиня — дуже молода і гарпа блондинка, хіба що, може, трохи повненька, — прибрала зі столу і залишила чоловіків самих. Поручик спершу поцікавився, чи не втомився його колега з Варшави, а коли капітан запевнив, що нi, і зручно вмостився у кріслі,— почав розповідати.

Він певен, що Кондзьолек — так звали сліпого — не має нічого спільного з бандитським вчинком свого пса. Як розповідають свідки, все виглядало так.

Інженер Гайда підійшов до кіоска точно о пів на восьму. На вежі костьолу на Ринку є годинник, що вибиває години і чверті. За свідченням кіоскера, інженер зупинився перед кіоском якраз тоді, коли било пів на восьму. Купив коробку «Грюнвальда».

— Інженер працював на авіазаводі?

— Так, він був конструктором.

— О котрій годині починається робота на заводі?

— Ага, — догадався поручик, — вас цікавить, чому

— О пів на восьму він опинився перед кіоском?

— Авжеж.

— Робота починається о шостій, але інженер мав у них там особливі права…

— Чому?

— Він, здається, працював над якимсь цікавим винаходом. На заводі кажуть навіть більше — нібито це мало бути якесь сенсаційне відкриття,

— Цікаво… — капітан запалив сигарету.

— А ви не знаєте часом, чи далеко просунувся він у своїй роботі?

— Досить далеко. Сподівалися, що за два-три тижні все буде готово,

— Гм, так… — Редліна пустив до стелі кільце диму. — І саме у цей час — безглузда історія з собакою.

Поручик зрадів:

— У тому-то я річ! Ми подумали, що, може, тут щось є. Може, це все-таки не звичайний випадок.

— Може… — Капітан похитав головою. — «Може, щось, а може, нічого…», — як каже наш майор з управління. А що ж далі? Розповідайте.

— Отже, інженер купив сигарети, але не відходив. Почав балакати з кіоскером, а коли до кіоска підійшло кілька службовців з міської ради, інженер прогулювався неподалік, а згодом спинився і втупився в небо. Власне, не зовсім у небо. Кіоскер помітив, що у вікні напроти стояла дружина начальника пошти. В самій сорочці.

— Яке це має відношення до справи? — здивувався капітан.

— Дуже пряме. Інженер був відомий ловелас, а дружина начальника пошти гарна жінка.

— Кажете… ловелас?

— Всі це кажуть. Отже, стояв він і видивлявся на неї, службовці вже пішли, біля кіоска не було нікого. Отоді й підійшов Кондзьолек. Тобто сліпий. Кіоскер бачив точно. Але, дозвольте, я, може, краще намалюю.

— Намалюйте. — Редліна підсунув йому пачку «Познанських».

— Отут кіоск. Ззаду стіна, тут вхід до президії міської ради. Інженер стояв тут. За п’ять метрів від нього наш працівник капрал Пьонтек. Розмовляв з кур’єром президії. Інженер заклав руки за спину, посвистував.

— Загинув через жінку, — впевнено мовив капітан.

— Через жінку?

— Ясно. Задивився і стояв у такій позиції, що не мав часу відпарирувати або послабити стрибок собаки.

— Справді,— поручик з пошаною глянув на свого варшавського колегу. — Кіоскер каже, що він упав, мов сніп. Це було прямо як у кінофільмі. Один стрибок просто до горла, і кінець.

— Покусав його?

— Навіть ні. Коли кіоскер крикнув, наш капрал разом з кур’єром кинулися на допомогу. Пес рвався і лютував, як шайтан, але його відтягли. Капрал хотів застрелити собаку, але кур’єр не дав. Сказав, що пес потрібен як речовий доказ.

— Він мав рацію.

— Пес і тепер у нас. У комендатурі.

— А той сліпий? Адже при такому несподіваному стрибку… Я уявляю собі, як він його шарпонув?..

— Ба, якби той держав руку в петлі. Ви маєте радію, з ним теж могло погано скінчитися. На щастя, він ледве

тримав поводок між великим і вказівним пальцями. Пес вирвався в ту саму мить, коли він захотів перекласти поводок у другу руку, щоб дістати гроші.

Крім опису, можливо й докладного, самої події (джерелом опису було тут, зрештою, лише свідчення кіоскера), поручик не вніс нічого нового до справи. Він не мав жодної концепції, не висував жодної гіпотези. Та й не було з чого. Що інженер працював над якимсь винаходом?.. Так, це, без сумніву, було важливо. Важливо для виробництва, для авіації… Але як, у біса, міг бути зацікавлений пес на ім’я Рекс у тому, щоб конструктор пе закінчив своєї праці? Звичайно, хтось міг бути в цьому зацікавлений, але, навіть припускаючи, що собаку використали свідомо, смерть інженера була абсолютно випадковою. Якби не дружина начальника пошти, очевидно, все б скінчилося тільки переляком. Щонайбільше постраждав би костюм інженера.