Жорж Блон - Ангел Мертвої річки

— Так, я знаю: «Плітки на тренуванні». Ви чудово з цим упораєтеся. То що, домовились? Їдете до Кретея?

Комб почав крутити у руках свій портсигар. Якби тієї миті він запропонував мені сигару, думаю, що я не відмовився б. Він, мабуть, згадав, що я не палю.

— За умови, що це буде вперше й востаннє. Що я лишуся в спортивній рубриці.

— Ну звісно!

Мене розпирала невгамовна відвага, і я додав:

— Ви впевнені, пане директоре, що Сюер справді просив у вас відпустку?

Комб знову звів руки догори.

— Ви просто незрівнянний!.. Гаразд, запитайте самі в Боде…

За півгодини я їхав із швидкістю сто десять кілометрів на годину в напрямі Кретея.

Ви переїжджаєте через Сену в Шарантоні. звертаєте ліворуч у Мезон-Альфорі на вулицю Кретея, а далі — прямо. Майже відразу, праворуч, починаються визначні місця. Кретейський цвинтар. Церква. Дорога звужується, ви перетинаєте містечко. Вулиця Паризька. Звертаєте ліворуч на вулицю Мулен-Берсона, яка стрімко збігає в долину Марни. Міст Капітула, Тополевий острів. Ось ми й приїхали.

Я думаю, найкращий спосіб скласти повну уяву про цю місцину в літню пору — це перенестися років на шістдесят назад. Берег Марни. Точніше — рукав Капітула, який є однією з проток Марни. Уявіть собі прохолодний затінок, вузьку смужку води, шиночки з причалами, кілька веселих будиночків, а на воді — м'язисті й вусаті, в смугастих тільниках, веслярі Ренуара зі своїми кралечками, що співають романси, зануривши кінчики пальців у бистру воду. Молодість, веселощі, безтурботне життя, смугасті парасольки… Веслярі причалюють до берега, розкладають сніданок на траві або влаштовуються під альтанками. «У Ковчезі Кохання», «У Сержанта Бобійо», «У Веселого Пічкура»… Повеслувати на цих протоках приїздив Мопассан. Чути сміх, простенькі мелодії. Та ось рукав Капітула вливається в Марну, й дівчата скрикують, побачивши гарне широке плесо, долину світла, таку любу імпресіоністам…

Минуло шістдесят років. Усі три шинки лишилися на місці, але занедбані, переможені часом. Зараз зима, голі дерева стоять у холодному тумані. Що з вами сталося, веселі береги? На землі Тополевого острова, на землі острова Відламаного Окрайця, самі назви яких навіюють спогад про гулянки на свіжому повітрі, із запаморочливою незграбністю, безладно виросли десятки й сотні будиночків. Мати садок над Марною — таку мрію викохували крамарі ясного недільного дня. Але легкі будівельні матеріали не витримали страшних воєнних зим, років без опалення. Цемент розтріскався, бутовий камінь поколовся. Напівзруйновані будиночки відчайдушно чіпляються за трухляві причали. Селище веслярів перетворилося на покинуту напризволяще околицю, де кожен рятується як може. Життєво важлива мета — підтримувати бодай крихту тепла в злиденних грубках: можна палити паркан або, як робив один пенсіонер, один по одному рубати платани на своєму дворику. А ще можна витягати з води розбиті човни, сподіваючись, що вони висохнуть на дрова…

Я залишив свою машину на шляху понад Капітулом. Обидва жандарми, що охороняли в'їзд до Дубової алеї, впізнали редакційну машину і пропустили мене, нічого не питаючи. Брама будинку, де був скоєний злочин, стояла відчинена. Поліцаї в пальтах тинялися в садку. Мене побачив фотограф з «Еклерера».

— Судовий лікар щойно поїхав, — повідомив він. — Прокурор іще тут, разом із комісаром. А ви що, заміняєте Делангреньє?..

Я зайшов до будинку. Це була старовинна міцна споруда, охайна й зручно вмебльована. З другого поверху долинали голоси. Я піднявся сходами й побачив у кімнаті чотирьох чоловіків, про всяк випадок назвався й сказав, з якої я газети.

— Ваші колеги вже розійшлися, — сказав мені один із чоловіків. — Воно й не дивно, їм же не треба тут стовбичити…

— Я просто задубів, — озвався другий.

Він здавався досить елегантним, хоч, як і ті троє, не зняв капелюха.

— А як у вас із опаленням? — звернувся він до першого.

— Я б сказав, погано, пане прокуроре. У комісаріаті тепло, але вдома… Мені пощастило дістати трохи дрівець…

— А в мене газове опалення, — відказав прокурор.

— Газове?

— Саме так. У домі чотири великі радіатори. Їх поставила газова компанія. А коли хотіли посадити мене на пайку, я пішов і влаштував їм добрячу прочуханку: «Що це таке, — кажу, — самі запропонували мені свої послуги, вмовили прибрати звичайні труби, а тепер хочете геть мене заморозити? Я ввімкну свої радіатори, й можете навішувати на мене штрафів, скільки вам заманеться!» Друже мій, більше ніхто й не заїкнувся.