Жан Фуке - У чому ж таємниця?

— Очевидно, пішла до сестри в Старий Персак, — мовила дівчина, а по мовчанці додала: — якщо це не якийсь жарт…

— На неї не схоже… — перебив Жан-Луї.

— Я маю на увазі анонімні листи, — пояснила Жакліна.

— Жарт? Чий? — не приховував подиву юнак.

— Жане-Луї, Ален любить пожартувати.

— Ого, ще один звинувачений! — вигукнув Маршан. — Та годі гадати. Поки нема фактів, нічого не будемо домислювати.

— Де ж узяти фактів, Жане-Луї?

— Шукатимемо, — відповів він. — А ось і пані Перрен.

Марі Перрен перепрошувала: коли б знала, прийшла б раніше від сестри. Думала, що Жакліна приїде аж надвечір.

— Ця сукня вам дуже пасує, пані Перрен, — зауважила Жакліна.

Жінка почервоніла.

— Невже? — і ніби виправдовувалася: — В сестри були гості, ось чому я так причепурилася. Коли йшла, замкнула будинок на всі замки, бо цього літа тут трапляються дивні пригоди.

— Правильно вчинили, — схвально кивнула головою дівчина.

— Ох, забула, — сплеснула руками пані Перрен, — для вас, Жакліно, є лист. Я щойно вийняла його зі скриньки біля брами. Невже ви не помітили, коли проходили?

— Слово честі, ні.

Жан-Луї кинув погляд на жовтого конверта. Дівчина байдуже склала його вдвоє й сховала до кишені комбінезона.

— Хіба тобі не хочеться прочитати його?

— Ще встигну.

— Ох і терпіння в тебе!

— Все залежить від обставин, — сказала вона. — Зараз тобі найкраще було б поїхати до папа Парана, передати йому медальйончик, виконати свій обов'язок перед ним.

Він зрозумів, що не слід наполягати.

— Іди вже. Ми чекатимемо на тебе тут.

Він пішов. Зробивши коло моторолером на майдані Марше-Неф, щоб звернути на вулицю, де жив Паран, Жан-Луї здалеку помітив, — як перед готелем зупинився знайомий автомобіль.

У Парана хлопець пробув тільки кілька хвилин. Той узяв пакунок, подякував, вибачився, що не може поговорити сьогодні з Жаном-Луї, але нагадав, що післязавтра по обіді в них має відбутися побачення.

— Передайте Жакліні тисячу найкращих побажань, — сказав він, прощаючись. — До завтра.

Їдучи від пана Парана, хлопець забіг на кілька хвилин до готелю, скинув комбінезон і знов поїхав до Жакліни. Вона теж уже встигла переодягтися.

— Що нового? — запитала вона, тільки-но Маршан з'явився на порозі.

— Їдучи до пана Парана, бачив, як біля готелю зупинилося знайоме нам авто. Коли вертався від нього, цього автомобіля вже там не було. Бачив пані Дардель у вітрині фотокрамниці й пані Клеман у канцелярії готелю.

— Хіба це так важливо?

— Пан Паран передавав тисячу найкращих побажань, — ухилився від прямої відповіді Жан-Луї.

В розмові відчувалась якась скованість, вимушеність.

— Жане-Луї, я нечемно повелася з тобою. Ось лист, — промовила дівчина.

«Дорога моя донечко!

Коли цей лист надійде до свого адресата, його більше не буде біля мене. Він буде далеко від мене, й сонце його присутності погасне.

Я хочу ще раз написати, як люблю тебе, моя люба, бо знаю, що не зможу сказати тобі цього, коли будемо разом. Не турбуйся про мене. Я вже стара, черства жінка, до о то ж із примхами. Одне слово, стара панна, що доживав свій вік.

Коли ти вийдеш заміж і житимеш у Парижі, я була б рада частіше бачитися з тобою. Не бійся, я не стану тобі надокучати, просто мені буде приємно усвідомлювати, що ти десь поряд зі мною, під столичним сонцем.

Хочу, аби ти знала, що твій наречений теж подобається мені й серце моє відкрите для нього. Його іронія, безперечно, підкріплена здоровим глуздом. Я зважую на те, що він має професію, людина з майбутнім. І хоча він — хлопець із характером, я певна, що ти будеш щаслива з ним. Віднині в моїх очах він став братом Анрі. Ні на мить не підкрадається до мене сумнів, що твій тато не поділив би моєї радості.

Пишу цього листа, повернувшись від кревних твого майбутнього чоловіка. Вони прості й чудові люди, з ними легко можна порозумітися. Боюся лише, що пан Маршан, ідучи до мене в гості, присилував себе надягти капелюха, якого, очевидно, зараз не носять, бо він вийшов з моди. Буду прикро вражена, коли дізнаюся, що його дружина й він вважають тітку Агату забобонною особою. Тобі доведеться зробити так, щоб у них не з'явилося таких думок. Дорога Жакліночко, ти ще перебуваєш у Парижі, коли я пишу ці слова, що хотіла, але не змогла сказати тобі перед від'їздом. Якщо ці рядки допоможуть тобі ліпше зрозуміти тітку Агату, я буду дуже щаслива. Хай вони зігріють тебе моєю найніжнішою любов'ю.

Палко цілую тебе. Доручаю й дозволяю тобі поцілувати від мого імені свого судженого.