Максим Кідрук - Твердиня

Вони вийшли на галерею, де знаходились покої Амаро, і українець пришвидшив крок. Він не думав ні про що в той момент, збираючись діяти імпульсивно, приймаючи рішення на льоту. Думати — означає вагатись. А вагатись — це те ж саме, що відчувати страх.

Не зупинившись, навіть не збавивши ходу, Левко влетів у кімнату коротуна. Очікував побачити що завгодно, готував себе, що перуанець чекатиме його з пістолетом у руці, і не повірив власним очам, застукавши Амаро Кіспе скоцюрбленого й закляклого на підлозі. Спершу хлопець подумав, що карлик все ж пообідав, а потім побачив пакетики з героїном і кокаїном і приладдя для ін’єкцій.

— Він мертвий? — зазирнувши в кімнату, спитав Семен.

— Ні. Під кайфом. Таке, либонь, не вперше.

Відшукавши в гардеробі Амаро три шкіряні паски, хлопці зв’язали недоростку ноги, скрутили за спиною руки, а потім третім поясом з’єднали перших два, стягнувши ступні й долоні докупи. Перевіривши вузли, Сьома і Левко заспішили нагору.

Крики в підземеллі припинилися.

По дорозі хлопці забігли в «нору», щоб захопити з собою найнеобхідніше, і неочікувано наштовхнулись на Ґрема й Сатомі. Американець і японка віддихувались, хапаючи повітря широко роззявленими ротами. Щойно прибігли.

— Чому ви тут? — вирячився Левко. — Знайшли ключі?

Ґрем люто зиркнув на українця. Відповіла Сатомі:

— Ні. Ми навіть не заходили в хатину.

— Чому?

— Добрі новини: ми знаємо, хто другий. — Дівчина озирнула хлопців і пояснила: — Той, хто не прийшов на обід. — Лео нетерпляче мотнув головою, показуючи, що розуміє і підганяючи дівчину. — Погані новини: це охоронець.

— Лайно! — Сьома скинув угору затиснуті кулаки.

— Все пропало, — глухо, але водночас із притлумленою полегкістю промовив Ґрем.

— Заспокойтесь. — Левко тремтів від збудження, не від страху. — Де цей хлоп? Що він зараз робить?

— Спить у гамаку, підвішеному між пальмам на крайньому західному кінці тераси аж за ангарами. Від вертольота до нього рукою подати. Він прокинеться.

Вартового й епіцентр подій (їдальню, навіси й бараки) розділяла понад сотня метрів, а тому, коли почали проявлятись перші ознаки інтоксикації і на терасі здійнявся гармидер, перуанець продовжував спати. Його не розбудили ні крики, ні постріли.

— Озброєний? — спитав українець, одночасно уявляючи, де саме лежить охоронець і як до нього непомітно підібратися.

— Так. У нього автомат.

— Лежить на грудях чи поставлений поряд? — не переставав розпитувати хлопець.

— Лежить поряд з ним.

— О’кей. — Левко один за одним робив глибокі вдихи, щоб хоч трохи приборкати тремтіння. — О’кей…

— Що о’кей, бадді? — передражнив мулат.

Сьома кинув здивований погляд на американця.

— Спробую усунути його, — тихо промовив українець.

— Як?!

— Чекайте тут. Через п’ять хвилин виходьте на терасу.

— А що як… — почала японка, проте Левко її недослухав. Побіг до виходу.

Семен, Сатомі і Ґрем не послухали його. Вони не просиділи в кімнаті й півхвилини. Якоїсь миті, не змовляючись, двоє хлопців і дівчина випорснули на коридор і поспішили за товаришем.

Вибравшись на відкритий простір, Левко роззирнувся. Семен мав рацію: потруєні чоловіки помалу заспокоювались. Більшість досі були притомні, повзали, корчачись і бурмочучи, по траві, але ніхто більше не стріляв і, що найголовніше, — на видимій частині тераси хлопець не бачив нікого, хто розпоров би собі черево чи завдав фатального каліцтва.

Хлопець кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, накачуючи кров киснем, і рвонув з прискоренням до західного краю тераси. Пробігаючи повз велику піраміду, він запримітив на одній з нижніх сходинок тіло голого мачігуенга. Індіанець зірвався з вершини і розтовкся так, що його доведеться відшкрібати від чорних каменів. Під деревом біля меншої піраміди сидів Роджер Зорн. Колишній спецназівець розкачувався, наче лялька на пружинці, скімлив і безперестану поривчасто водив руками по голові.

Проминувши «Колібрі», українець стишив біг, а перед другим ангаром, витягнутим уздовж лінії північ-південь, спинився. Відразу за ангаром розташувався пальмовий гай, що підступав до краю тераси.

Визирнувши з-за циліндричної споруди, Левко без проблем відшукав гамак. Вартовий лежав нерухомо і, схоже, досі спав. Автомат затиснутий під боком. Навряд чи його вдасться вихопити, перш ніж перуанець прокинеться. Треба діяти інакше. Українець навшпиньки обійшов пальмовий гай з південного боку і завмер між перуанцем і прірвою (в цьому місці тераса з усіх боків прямовисно обривалась донизу, причому не лише на горішньому, але й на нижчих рівнях; лиш із західного боку, біля самого кута на шостому рівні був невеликий виступ, на якому можна втриматися; наступний приступок знаходився на добрих двадцять метрів нижче — аж на четвертому рівні).