Андрій Гарасим: Борги нашого життя

— Ну впоратись з ним я і сам зможу. Ти краще постій на сторожі, подивись на всі боки — місце малолюдне, але хтозна…

— Добре.

Ми замовкли, спостерігаючи за поодинокими машинами, що проїжджали дорогою. Від нас було видно далеко, можна було спостерігати автомобільний потік, що рухався по мосту. Сем підняв руку і показав кудись перед собою. Я глянув у тому напрямку і побачив чорну блискучу машину, що швидко рухалася в наш бік.

— Це він, — коротко сказав Сем, і повернувшись до мене додав скоромовкою. — Відійди в бік, тільки не позад мене, і відкрий рота.

— А для чого рота відкрити?

— Аби барабанні перетинки не луснули.

Я відійшов метрів на п’ять від нього і закляк у напруженому очікуванні. За якийсь час чорна лискуча машина виринула просто перед нами з-за чергового повороту. Семен опустився на одне коліно і вистрілив. Бабах!!! Здається, я забув відкрити рота, а можливо це й не дуже допомогло б, бо на мить я таки втратив слух. Лише спостерігав, як машині вибухом розносить капот, як вона завертає кудись праворуч, і вся в диму та вогні врізається в бордюр. Як біжить до неї Семен, хапається за дверцята, які просто відвалюються, лиш він за них береться, і на нього вивалюється закривавлений Він. Я відкрив рота, аби щось прокричати Сему, але ледь розчув свій крик. У той час Семен схопив його за плечі і одним ривком висмикнув з машини. Той хлюпнувся на асфальт, мов дохла рибина. Я подумав, що він помер — лежав на асфальті не рухаючись, у дорогому темному костюмі, весь заюшений кров’ю. Але він таки заворушився.

— Вставай, — проревів Семен, і це було перше, що я нарешті почув.

Той зробив спробу піднятись, але це йому погано вдалося. Він знову впав навколішки, і Сем схопив його за шкірки.

— Кажуть, ти добре вправляєшся з битою, — мовив Семен, дивлячись в його закривавлене обличчя. — А покажеш — на що ти здатний без неї?

— Мммм, — мукнув той, корчачись від болю.

І тут до мене дійшло, що у нього щось було не так з нижньою щелепою. Вочевидь, вона була вивихнута набік, і він практично не міг говорити, звиваючись від страшного болю.

— Ааа, — кивнув Сем, певно теж побачивши щелепу, і знущально усміхнувся. — Болить, еге ж?

Той знову замукав, кривлячись від болю.

— Семене, у нас мало часу, — подав я ззаду голос.

Сем розчаровано зітхнув, як людина, у якої відібрали улюблену іграшку.

— Ну зараз, — промовив він.

Семен обхопив руками з боків щелепу і майже непомітним рухом вправив її. Пролунало характерне клацання. Біль при тому був певно ще нестерпніший, тому що постраждалий мало не знепритомнів, проте швидко прийшов до тями. Я дістав з наплічника відеокамеру.

— Ми зараз поставимо кілька питань, а ви на них відповісте, — звернувся я до нього.

— І якщо ти збрешеш, чуєш, якщо ти скажеш хоч одне брехливе слово зараз, я виверну тобі щелепу назад, — нависнув над ним Сем, і, дихаючи просто йому в обличчя, додав. — А потім я порву твою погану брехливу пащеку і вирву твій язик. Руками. І він, — тут він показав на мене, — не зупинить! Ти зрозумів?

Той одразу ж запопадливо закивав головою.

— Починай! — повернувся Сем до мене, дико зблиснувши очима.

— Скільки людей ви вбили власноруч?.. — запитав я, вмикаючи камеру і наводячи її на нашого бранця.

Той затнувся, потім почав помалу відповідати, кривлячись від болю, вочевидь вправлена щелепа ще боліла.

— Я… я захищався. Ну… Грінченко… але всі інші… я захищався…

Сем став за мною і демонстративно, аби він бачив, почухав свою нижню щелепу.

— Ну було ще кілька… — поспіхом додав той, зиркнувши на Семена. — Я одразу не можу пригадати деталі… — у цей момент Сем зробив крок вперед з-за моєї спини, — але зараз я пригадаю…

Далі я питав, скільки за його наказом було вбито людей, які тортури, в тому числі ним персонально, застосовувались, про шантаж та погрози. Звичайно, у нас було обмаль часу, постріл з гранатомету був занадто гучним навіть для цього безлюдного місця. Але того, що він встиг розказати, було більше ніж досить. Я навіть не чекав, що всього цього буде стільки… Зрештою, я вимкнув камеру і кивнув Сему.

— Ну все, а тепер з тебе остання твоя обіцянка.

Семен радісно усміхнувся і за хвилю метнувшись до своєї машини, повернувся з лопатою. Після чого, схопивши нашого бранця за комір, буквально потягнув його до купи щебеню коло риштування, яким було перекрито частину дороги. Лише там Семен випустив його зі своїх лещат. Він впав навколішки. Сем кинув поряд з ним лопату.