Зигмунт Милошевский - Безцінний

Вирішив, що час зробити щось для себе.

Він знав про те, що з нього трохи підсміюються. Підсміювалися з його манії щодо зґвалтувань і скривджених жінок, не треба було багато, аби Чавес починав клясти ґвалтівників, вимагаючи для них найсуворішого покарання й вигадуючи пекельні тортури. Посміювались, але ніхто не розпитував. Знали, що Чавес має мексиканське походження, що зростав у найзлиденніших передмістях Альбукерке, де завжди легко було знайти дешеву зброю, дешеві наркотики і дешевих шльондр. Ніхто не хотів запитати прямо, боялися почути жахливу історію про зґвалтовану матір чи молодшу сестру.

А Дінґ не поспішав з роз’ясненнями. Бо ніхто не ґвалтував його матір (хоча те, як до неї ставився батько, в багатьох країнах могло бути класифіковане саме так) і жодну з чотирьох сестер. Це він однієї суботи разом із Джессі та Вальтером після посиденьок у барі підчепив Люсі, зовсім не безневинне дитятко, яка ще тиждень тому спала з Джессі, аж поки не набридло, а до того брала в рот частіше, ніж тамтешні матері цілували своїх дітей на добраніч.

Була п’яна і ледве трималася на ногах. Фактично дражнила їх і насміхалась, що троє онаністів вирішили полегшити собі життя й стали педиками.

Але все одно не повинні були цього робити. Джессі був розлючений і хотів її покарати. Вальтер був ідіотом, якого це забавляло. А він не зміг відмовитися.

Найгірший вчинок у його житті.

Потім вони пішли геть, вона лишилася, сиділа на дошці під огорожею стоянки житлових трейлерів і тихо плакала. Залишився, але соромився підійти до неї. Сів по той бік огорожі, аби про всяк випадок її постерегти. Якщо раптом засне чи знепритомніє, або якщо (от же ж!) хтось її зачепить. Збирався йти за нею на певній відстані, якби вона вирішила повернутися додому.

Але вона не пішла, не заснула і не знепритомніла. Сиділа й безперестанку плакала протягом п’яти годин. За ці п’ять годин Дінґ Чавес перестав бути хлопцем і став чоловіком, який багато довідався про світ і про жінок. І якого жахливий учинок сформував на решту життя. Коли одружувався, коли в нього народилися діти, коли отримав Пурпурне Серце [58] Військова нагорода США. за службу в Іраку, коли купили будинок у Нью-Джерсі — у найпрекрасніші хвилини свого життя постійно чув у голові монотонний плач. І чекав моменту, коли зможе спокутувати свій страшний гріх.

Тому, коли побачив заплакану білявку, що продиралася крізь кущі, забув про всі накази, які цілий день вбивали йому в голову. Мали сидіти тихо і не втручатися, що б не відбувалося і що б не побачили.

Відіпхнув напарника, який намагався його зупинити, зняв із запобіжника свій МК-23 і побіг за жінкою.

Напевно, саме в такі хвилини все життя пролітає перед очима.

Докторка Зоф’я Лоренц подумала тільки, що шкода, що перед від’їздом не побачилася з батьками. Ніхто не повинен переживати своїх дітей, навіть таких, які за останні чотири роки не знайшли часу, щоб відвідати матір і батька в Перемишлі. Їй стало шкода більше їх, ніж себе.

Була впевнена, що це її остання думка.

Гермод не грався в жодні перемовини, прицілився з серйозним виразом обличчя.

— Стій! — пролунав, зриваючись від емоцій, голос біля Зоф’ї.

За три метри від них у позиції для стрільби стояв Домінґо Чавес. Ноги широко розставлені, легко зігнуті в колінах, права рука з пістолетом випростана й піднята до рівня очей, ліва підтримувала її біля долоні, щоб забезпечити стабільність і влучність. Відчула себе врятованою.

Гермод застрелив латиноса без вагань. Зовсім просто. Повернув руку, двічі натиснув на спуск, кулі одна за одною влучили в череп охоронця. Його тіло ще не встигло долетіти до землі, коли Гермод знову прицілився в її бік. Пролунав постріл.

Зоф’я Лоренц заплющила очі, чекаючи на удар, який відкине її на кузов машини, приготувалася до болю, холоду та смерті.

Нічого такого не сталося. Натомість її товариш по перельоту, що стояв перед нею, люто закричав.

Обережно розплющила очі. Джаспер Леонг корчився у пароксизмі болю, пістолет упав на землю, рука була розтрощена, з неї дедалі рясніше цебеніла кров, утворюючи довкола темну блискучу калюжу.

Глянула вбік. Анатоль сидів за кермом свого Шевроле, руку з пістолетом спирав на край дверцят. Вистрелив іще двічі, але суперник, незважаючи на рану, кинувся укосом вниз і зник з очей.

Не чекала на запрошення. Заскочила до машини, і за мить вони вже їхали автострадою 1-95 в бік Нью-Гейвена.