Лоренц:Американці не скажуть ані слова. Це була містифікація.
Прем’єр:Жінко! Яка містифікація?! Ти здуріла?!
Лоренц:Не жінко, а докторко Лоренц. А кричати можете на свою дружину.
Прем’єр:Не ображайте мою дружину.
Лоренц:Я не ображаю вашу дружину. Лише здогадуюся, що як близька людина, вона може дозволити вам собою помикати. А я не дозволяю.
Прем’єр:У такому разі поговоримо інакше. Справді інакше.
Лоренц:Як інакше? Зітнете мені голову? Накажете відшмагати? Це ж треба, досить було виграти другі вибори, і вже поводитесь як королі. О ні, секундочку, я знаю… о Боже… ви напевно хотіли сказати, що позбавите мене моєї нещасної посади в державній адміністрації.
Прем’єр:О ні, люба пані докторко…
Лоренц:Не таким тоном. Дуже прошу.
Прем’єр:Не диктуйте мені…
Лоренц:Це ви не диктуйте, оскільки п’ятнадцять годин тому повз мене свистіли кулі, бо голова Ради міністрів моєї країни відправив мене на непідготовлену розвідкою місію. А ви де були?
Прем’єр:У Сопоті, у родини. Як щотижня. Зрештою, це вас не обходить.
Це ще більше її розсердило. Цей кашуб [60] Кашуби — етнічна група поляків, яка населяє Кашубію — частину польського Помор’я.
служіння Польщі вбачав у тому, щоб улаштовувати собі п’ятиденний робочий тиждень, як пані на пошті, й кожного вік-енду їхати до Труймяста до своєї дружини, яка «ох, ох, страшенно не любить столицю». Сімейні вік-енди прем’єра коштували платникам податків мільйон злотих на рік.
Прем’єр:І прошу мене уважно вислухати! Дуже уважно!
Лоренц:Пане прем’єре. Прошу вас негайно забрати ваш кашубський палець з-перед моїх очей. Негайно. Я розумію, що ви Дизма [61] Никодим Дизма — головний герой знаменитого роману Т. Доленги-Мостовича, узагальнений образ кар’єриста.
без компетенції й освіти, що ви загрузли у своїй неочікуваній кар’єрі, а до того ж мама не навчила вас манер і ви не маєте уявлення, як ставитися до жінок. Попри це…
Прем’єр:Не ображайте мою матір!
Лоренц:Палець.
Прем’єр:Моя сім’я свята!
Лоренц перейшла від слів до дії. Вона схопила палець прем’єра, який епілептично танцював перед її очима, і хряснула ним об стіл, що стояв між ними, аж затріщала стільниця.
Каролеві вдалося відтягнути Лоренц. Інші троє дивилися нажахано (генерал і Ґмітрук) і весело (Ліза) на сцену, що розігрувалася на їхніх очах.
Хвилину відпочивали, сопучи у своїх кутках. А потім прем’єр від душі розсміявся.
Прем’єр:Прошу вас подумати, чи не хотіли б ви працювати в канцелярії. На посту держсекретаря. Лімузин, службова квартира, премії, для родини також роботу знайдемо. Охоче нацьковував би вас іноді на опозицію.
Лоренц:Я можу відповісти після наступних виборів?
Прем’єр:Не думаю… ха-ха, дуже дотепно. Поговоримо серйозно. Чому ви кажете про містифікацію?
Лоренц:Знімки, які ми отримали, були фальшивкою. У тому будинку, на тій стіні справді висіло щось, що нагадувало Рафаеля, але точно ним не було.
Ґаґатек:Ви звинувачуєте людей, які проводили експертизу цих знімків. А я пригадую, що було дві незалежні експертизи.
Лоренц:Так, але їх проводили експерти-фотографи, а не знавці мистецтва ренесансу. І експерти мали рацію. Знімки не були фальшивкою, це були автентичні знімки об’єкта, який висів на стіні. Сама картина теж не була фальшивою, у тому розумінні, що не була виконана якимось майстром із Петербурга.
Прем’єр:Чому з Петербурга?
Лоренц:У їхній академії найкраще навчають художньої техніки, а копіювання — це технічне вміння. Це неважливо. Важливо те, що вона не була фальшивкою.
Прем’єр:Тоді що це було?
Лоренц:Олеографія. Я повинна була це зрозуміти. Відбиток на полотні, зроблений на основі довоєнних знімків Рафаеля. Звичайно, виконано дуже професійно, без жодної зернистості і такого іншого. Але він нічим не відрізняється від кічу, що продається в крамницях по кільканадцять злотих. Так, задум справді був геніальний у своїй простоті. На знімку олеографія картини, виконана на основі фотографії, має вигляд картини. Тим паче, що знімок було зроблено крадькома, і він трохи змазаний. Якщо ми мали на чомусь впійматися, то саме на цьому.
Прем’єр:Добре, але кому потрібна була ця постановка? Чого цей «хтось» хотів досягти?
Читать дальше