Зигмунт Милошевский - Безцінний

Боролася з собою, як тільки могла, але марно. Ще коли їхала через вишневий сад, що розлігся між ворітьми й будинком, бачила лише цю спальню. Велике вікно, що вело на терасу, і менше — з видом на поля з боку Тарчина. Натуральний білий шерехатий тиньк, що контрастував із залишеними нагорі мореними сірими бантинами [59] Бантина — поперечна балка між кроквами. . Звичайне соснове ліжко, лляна постіль. І кольорові плями обабіч — нагромаджені на двох нічних столиках альбоми з художніми репродукціями, нотатники, романи з візитівками замість закладок. Завжди декілька. Один серйозний, який Кароль мав прочитати, але йому не хотілося. Один польський непотріб без початку й кінця, який всунув йому хтось із знайомих письменників. І якийсь американський бестселер. Йому вдавалося згаяти ніч і потім переносити зустрічі тільки тому, що не міг відірватися від Лі Чайлда або Джеффрі Дівера.

Дотик льону, темрява, легко розсіяна світлом нічника, шелест перегорнутих сторінок, запах мокрих мазовецьких лугів улітку й палаючих дров у печі взимку. Тепло від тіла, що метушиться поруч. Чому саме в них не вийшло? Що за нонсенс, чому тоді не змогли домовитися, думала вона.

Таксі зупинилося, і всі вийшли перед будинком Кароля.

— Що, кицю? — Підморгнув їй, вовтузячись із замком. — Оживають спогади?

Миттю пригадала собі, чому вони тоді не домовилися. Пригадала з усіма подробицями.

За годину по тому сиділи в кабінеті Кароля на корбюз’єрівських класичних чорних диванах і кріслах у формі кубиків, що складалися з обшитих шкірою подушок, утиснутих у хромовану раму. Не захоплювалася міжвоєнним дизайном, усі ці баухаузи краще виглядали, ніж функціонували. Підібгала ноги і втиснулася в куток дивана, зігріваючи в долонях келих червоного вина. У каміні палахкотів вогонь, але все одно було холодно. З жалем подумала, що це не резиденція Ричмонда, яку можна розігріти заздалегідь. Резиденція Ричмонда… Від спогаду про недавню пригоду її почало нудити.

Від подій у Нью-Рошелл минуло вже тридцять шість годин. За цей час вони встигли оглянути себе (ті, хто цього потребував), розшукати одне одного й евакуюватися зі Штатів нічним рейсом разом із міністром закордонних справ, відвідати прем’єра, дозволити принизити себе і втекти з Варшави до маєтку Кароля під Мщоновим, щоб зібратися з думками й вирішити, чи це кінець, чи, може, все ж таки ні.

Тепер сиділи мовчки зі склянками й келишками в долонях, вигляд мали кепський. Навіть якби хотіли забути про загрозу, то перев’язана голова Лізи, яка сама себе оскальпувала, аж надто добре нагадувала, що були на волосину від смерті.

Допила вино і простягла руку в бік Кароля, який щедро долив їй чудового, хай і з ароматом сільського подвір’я, органічного корб’єра. Напій пасував господареві.

— Можеш зараз пояснити, звідки ти знаєш, що це фальшивка? — Анатоль звернувся до неї дуже приязно. — Я не хочу сваритися. — Він підняв руки, наче захищаючись. — Просто нам усім цікаво.

Кароль хмикнув і підняв келих до неї.

— За гострий язичок!

Вона зітхнула. Фактично, на зустрічі у прем’єра в неї здали нерви. З аеропорту на кількох лімузинах поїхали на виклик на Уяздовські Алеї, де в «кубику» уже чекав на них прем’єр. Той самий молодий солдат стояв на вході, так само попросив роззутись, і це не було добрим початком. Сказала, що відмовляється — головним чином тому, що мала взуття на ногах уже двадцять годин — і що роззується тільки тоді, коли побачить прем’єра босим. Через п’ять хвилин перепалки з’явився розлючений прем’єр. Солдатові, який доводив, що існують правила, сказав, що він сам їх підписував і щоб він зважав, бо його можуть перевести в охорону політиків коаліційної партії і він пізнає усі польські сараї швидше, ніж йому здається.

Солдат замовк і про всяк випадок віддав честь.

У «кубику» вже чекав генерал Ґаґатек з Агентства розвідки. Представника міністерства культури, на щастя, не було, мабуть, глитав тартики на якомусь симпозіумі на тему вартісності вартостей, профінансованому з коштів для бібліотек та будинків культури. Перебіг розмови був приблизно такий.

Прем’єр:Чи ви зовсім подуріли? Ви мали вкрасти шматок дошки, а не бавитися в стрілянину під Нью-Йорком. Якщо американці зчинять із цього ґвалт, то повертайтеся до Штатів, щоб там відсидіти своє. Щоб не казали, що не застерігав.

Лоренц:Не ми почали. Зрештою, тільки майор Ґмітрук мав зброю.

Прем’єр:Дякувати Богові, інакше там оголосили б національну жалобу. «Місто трупів». «Нова садиба Кореша». «Аль-Каїда з Польщі». О, саме так: «Аль-Каїда з Польщі».