Зигмунт Милошевский - Безцінний

Проте цієї хвилини це не справило на Лоренц жодного враження, бо вона вже знала, що картина, яка висіла на стіні, абсолютно точно не була Рафаелем, якого вони шукали.

— Забирайся звідти! — крикнула, перш ніж Ґмітрук встиг її стримати. — Це обман! Це пастка!

Її крик злився в одне ціле з істеричним шепотом Кароля, який радив робити те саме.

Було зрозуміло, що все пішло не так.

Відколи побачив Чавеса і його напарника-латиноса, які стомленою ходою вирушають на черговий обхід, його не полишав неспокій. Якщо цю двійку, так само, як і решту нічної зміни, не відпустили зі служби, то навіщо прийшли інші? Сумнівно, щоб команду, яка спостерігає за моніторами, посилили для того, щоб більшою групою розв’язували судоку й гортали порножурнали.

Довго чекати відповіді на всі ці запитання не довелося, минуло п’ять хвилин і зі сторожової будки вийшло троє чоловіків. Якщо вони колись і розв’язували судоку, то хіба що в такий спосіб, що вішали його на мішень і кожний квадрат продірявлювали кулями відповідну кількість разів. Виглядали як елітні командоси, найманці або вбивці. Вбрані з ніг до голови в чорне, у куленепробивних жилетах, кожен тримав зброю з глушником і мав шолом, обладнаний окулярами нічного бачення. Рухалися швидко, безшумно, однаковими вишколеними рухами. Командир подав рукою два коротких знаки, після чого вони розійшлися в широкий ланцюг і підтюпцем, швидко й обережно, вишукуючи затемнені місця, рушили Гамільтон-авеню в бік дому Ричмонда.

Кароль завмер під своїм кущем, переконаний, що це його останні хвилини. Один із солдатів пробіг так близько, що йому в очі сипнуло піском. Від страху Кароль мало не скрикнув, мусив притиснутись обличчям до мокрої землі, щоб не видати ані звуку. Лише за якусь мить наважився підняти голову й прошепотіти крізь паралізовані голосові зв’язки, щоб усі якнайшвидше вшивалися.

Пояснив іще чому, а потім підвівся й непевною ходою рушив у протилежний бік, щоб відшукати заздалегідь підготовлений автомобіль і втекти. Ще якусь мить вагався, чи не повернутися, як лицар на білому коні, — на випадок, якби Зоф’я потребувала допомоги. Але вирішив, що Лоренц буде в більшій безпеці, якщо Ґмітрук опікуватиметься лише нею, а не нею і Каролем на додачу.

Продирався крізь кущі в бік центру Нью-Рошелл, коли повз нього проїхали кілька поліцейських патрульних машин. Не мав уявлення, що тут діється, але не виникало сумнівів, що все пішло не так.

За п’ять хвилин він уже їхав кількарічним Ніссаном Примера в бік Істчестера. Там на паркінгу перед торговим центром Вернон-Хіллс мав залишити Ніссан, сісти у блакитний Форд Фокус, де в бардачку на нього чекали документи й телефон, і вже самостійно знайти мотель у Байт Плейнс.

До кінця життя не міг відповісти собі на запитання: поїхав, бо такий був план і так було найбезпечніше, чи просто злякався.

Ліза Тольґфорс мала менше секунди на те, щоб прийняти рішення, що робитиме, перш ніж помчить до вікна у спальні з іншого боку коридора і спробує врятувати свою шкуру. По-перше, залишила Рафаеля, замовлення чи ні, її не цікавив цей старий шматок дошки. Але Ренуар — це щось зовсім інше. Акція не передбачала вимкнення електронного механізму захисту, спалення електричної системи і вирізання картини. Єдине, що вона могла зробити, це перевірити, чи вона справжня. Бо якщо справжня, вона нізащо не може дати себе спіймати. Повинна залишитися на волі, щоб прийняти найбільший у своєму злодійському житті виклик собі самій.

Не мала часу на те, щоб ретельно взяти пробу, не мала часу ні на що. Витягнула руку з пофарбованими у червоний колір нігтями, щоб здряпати трохи зеленої фарби. І на мить завагалася. Знала, що від найменшого дотику картина сховається між стінами, і була до цього готова. Але чи тільки це? Чи не впадуть раптово сталеві двері й не замкнуть її в цьому сейфі? Чи не слід якнайшвидше тікати?

До біса все, подумала, nothing ventured, nothing gained. [57] Жодного ризику, жодної вигоди (англ.).

Кинула непотрібний уже наплічник на підлогу, відступила на два кроки назад і побігла в напрямку дверей, готова будь-якої миті вислизнути, якби вони почали замикатися. Останньої миті, проминаючи раму з Ренуаром, нігтем вказівного пальця лівої руки зачепила полотно, здряпуючи трохи фарби.

Система була досконала. Картина разом з іншими моментально сховалася, власне, навіть не сховалася, а зникла, ізраїльська система працювала на гідроприводах і конструкції важелів, оскільки електричні двигунчики були надто повільні. Почула у стінах тихий свист, і картини щезли.