Зигмунт Милошевский - Безцінний

На жаль, одночасно зі зникненням картин у фрамузі з’явилася сталева перегородка і стрімко почала падати в напрямку підлоги. Не встигну, подумала. І кинулася підкатом у її бік таким рухом, яким професійні футболісти в маневрі останнього шансу намагаються вибити м’яч з-під ніг форварда, що мчить до воріт суперника.

Їй це вдалося тільки тому, що була спітнілою. Якби не це, загальмувала б на плюшевому покритті, а сталеві двері роздробили б її грудину й хребет, у найкращому разі гортань, лишаючи її голову на тому боці, щоб уже завжди могла дивитися на місце, де був Ренуар. Однак спітніле тіло прослизнуло підлогою, як футболіст по мокрій траві. Останньої миті заплющила очі й повернула голову вбік, думаючи лише про те, щоб не зачепитися підборіддям і вилицею.

Вона не зачепилась, але відчула, як велика сила натискає на маківку, і, коли вже була впевнена, що її череп лусне, наче кавун, затиснутий у лещатах, стіна впала з гуркотом за міліметри від її голови, а Ліза зупинилася так само раптово, як і несподівано.

Судомними ковтками хапала повітря, вдивляючись у морок резиденції Ричмонда, намагаючись зрозуміти, жива чи ні. Відчувала страшний пульсуючий біль у голові, ніби її зненацька ошпарили, і тієї миті була переконана, що тільки адреналін тримає її при житті, а з розтрощеного черепа в усі боки хлюпотить кров. Кілька секунд пішло на те, щоб переконати себе підняти руку і перевірити, наскільки все погано.

Коли пересилила себе, зрозуміла, що з нею нічого не сталося. Стіна впала за міліметри від її голови, а біль був від того, що перегородка притиснула волосся, і це не давало їй поворухнутися.

На скиглення не було часу. Прийняла рішення й одразу ж його виконала, сильним ривком звільняючись від сейфа Ричмонда. Її дикий рик майже заглушив неприємний, пронизливий звук вирваного волосся. Не обмацуючи голови, підвелася, і, не звертаючи уваги ні на білі цятки, які кружляли перед очима, ні на кров, що стікала по спині, побігла до спальні, відчинила вікно, злізла на парапет і зіскочила вниз із триметрової висоти. Саме тієї миті, коли торкнулася холодної землі, через парадні двері до будинку зайшов один із найманців.

Ліза Тольґфорс побігла в темряву, в бік Брукдейлавеню, де на неї чекав автомобіль.

Коли побачив солдатів, що забігали до резиденції, зітхнув майже з полегкістю, переконаний, що все пройшло гладко і що злодійка згідно з планом сидить у своїй клітці й чекає, щоб разом зі своїми спільниками стати цапами-відбувайлами, призначеними для справи, яка з невідомих причин була для його замовника надзвичайно важливою. Його трохи дивувало, навіщо стільки надзвичайних засобів з приводу такої дрібниці, але не переймався, все одно йому б не сказали. Завжди зможе довідатися через свої канали. Список людей, які були винні йому послугу, був довший, аніж список гостей на шлюбній церемонії принца Вільяма.

Солдат зник у резиденції, а з іншого боку з вікна вистрибнула Роня.

Лайнувся, побачивши, як спритно вона приземляється й одразу зникає між деревами, тікаючи в напрямку парків і садів, де її спіймати буде найважче. Важко повірити, що їй майже п’ятдесят, подумав з подивом.

Потім схопив зброю і вискочив із машини. Однак у напрямку, в якому зникла Ліза Тольґфорс, він не побіг. Мав точно визначену мету, і ця мета називалася Зоф’я Лоренц.

Не має шансу втекти, подумав Гермод, і саме цієї миті з обох боків Гамільтон-авеню, блискаючи блакитними й червоними вогнями, виїхали чотири патрульні машини місцевої поліції. Рухалися в його бік.

Кинувся за свій Порше Каєн і зник у темному безлюдному саду, перш ніж поліцейські могли його помітити.

Дві патрульні машини зупинилися біля резиденції Ричмонда, побачивши озброєних людей. Найманці покірно підняли руки; зрештою, вони були звичайними охоронцями, які запідозрили пограбування.

Тільки-но Лоренц крикнула Лізі, щоб та тікала з дому Ричмонда, Ґмітрук вирвав кабелі, підключені до комп’ютера, вмонтованого в малу валізу, замкнув її й кинувся до сходів. Евакуація мала полягати у блискавичному виконанні плану, а не в обдумуванні подальших дій.

Разом вибігли в сад. Зоф’я ледве трималася на ногах від хвилювання. Була готова до того, що їм не пощастить, що їх упіймають. Але не була готова до того, що буде змушена тікати від людей, яких Кароль істерично назвав бандитами з карабінами. Була певна, що це означає зміну планів, що майор Анатоль Ґмітрук, який де-факто виконував функцію їхнього командира на локації, тепер її захистить.