Останнього вечора перед запланованою акцією, коли Кароль із Лізою вже мешкали в Нью-Рошелл, а зла на себе Зоф’я не могла перестати думати про те, наскільки повно вони вдають своє подружнє життя, дійшло до конфлікту, через який план мало не зірвався.
Кароль розсівся зі склянкою на величезному пуфі, який він привласнив іще першого дня і який залежно від настрою слугував йому кріслом, канапою чи ліжком, коли він засиджувався у вітальні з бурбоном і йому не хотілося повертатися до спальні. Решта ставилася до цього не надто прихильно, а Ґмітрукові це помітно діяло на нерви.
— Віднині вже не маємо права на помилки, — почав Анатоль, схилившись над мапою Рошелл-Хайтс, яку вони називали штабом. — Перевіримо ще раз евакуаційні шляхи, а завтра о дев’ятій ранку зустрінемося тут на останній брифінг.
— Може, о десятій? — кинув Кароль, сповзаючи з пуфа, що виглядало як химерний танок, бо не хотів ставити склянку і мусив так балансувати тілом, щоб не розхлюпати свого, як він його називав, кукурудзяного чайочку. — Адже потім, скоріше за все, змиємось, а я хотів би придбати в антикварній крамниці двох «гітлерів», на батьківщині розлетяться як гарячі пиріжки.
Лоренц не витримала.
— Ти не міг би зробити мені приємність, — процідила вона, — і припинити називати польську національну спадщину «гітлерами»? Хоча б на два найближчі вечори?
Ліза, що сиділа на столі, теліпаючи ногами й бавлячись телефоном, пирснула зо сміху. Це ще дужче розсердило Зоф’ю.
— А ти чого смієшся? Хоч це й не дивно, адже ти, що характерно, саме зі Швеції, враховуючи, скільки ви в нас украли в сімнадцятому столітті. Ви збивали навіть архітектурні елементи й сплавляли Віслою кораблями до Швеції. Ти знала про це? Навіть гранітні плити не проминули, про дрібніші деталі навіть не згадую.
Шведка не удостоїла її ні поглядом, ні відповіддю. І далі сиділа, втупившись у телефон.
— Нічого сказати? — не припиняла Зоф’я.
— Навіщо мені битися головою об стіну? — Шведка не відривала погляд від телефона. — Завтра акція, тренуюсь.
— Цікаво, що це ти тренуєш?
— Влізаю в різні телефони. Ти б краще знесла ніжні есемески від своїх бахурів, лялько.
Очі докторки Лоренц, хоч це й здавалося неможливим, зробилися ще чорнішими. Рушила в бік Лізи, наче хотіла на неї напасти, але Кароль, розхлюпуючи бурбон, з легкістю відтягнув її в іншу сторону. Ретельно злизав краплю, що повзла до зап’ястя, а тоді озвався:
— Гаразд, спокійно. Жодних «гітлерів», обіцяю. Сваритися будемо післязавтра.
Зоф’я стояла в бойовій позиції на відстані кількох сантиметрів від нього. Непорушно дивилася йому в очі. Сама аж нетямилась від злості, але все одно подумала, що колись у такій самій ситуації він би її поцілував. Це розсердило її ще більше.
— Я перепрошую, якщо це дурне питання, але про що власне йдеться з цими «гітлерами»? — Слова Анатоля були як шпилька, що проколола кульку.
— Розкажи йому, — роздратовано кинула вона. — У мене немає сил.
— Гітлера вважали знавцем малярства, але він мав жахливий смак, — пояснив Кароль. — Любив великі олійні полотна, блискучі від лаку, реалістичні. Його улюблений Циґлер [47] Адольф Циґлер (1892–1959) — німецький художник, організатор виставки «Дегенеративне мистецтво».
був таким реалістичним, що його глузливо називали митцем лобкового волосся. Усе сучасне мистецтво, яке народжувалося тоді, було для нього entartete, виродженим, надстаранні нацисти навіть пустили з димом трохи Пікассо і йому подібних, але це окрема історія.
— А що не так із ввезенням «гітлерів» до Польщі?
Кароль зробив ковток бурбона.
— Польський покупець нині має смак, як у Гітлера. Він хоче мати великі олійні полотна, реалістичні, блискучі від лаку, у важких рамах, щоб була можливість повісити їх у себе над диваном. І неодмінно польські, з кіньми, засніженим лісом, повстанським мотивом, народним елементом, можливо, з голим задком. Тим часом кількість майстерних коссаків [48] Юліуш Коссак (1824–1899) — польський художник-баталіст.
, герсонів [49] Войцех Гереон (1831–1901) — польський художник, представник романтизму.
і брандтів [50] Юзеф Брандт (1841–1915) — польський художник-реаліст.
вичерпалась, усі вони висять по різних музеях. Однак ці художники колись ходили до школи, часом малювали на природі, а часом писали портрети лівою рукою, дещо з цього розійшлося по світу. Це єдине мистецтво, яке імпортують до Польщі, бо за кордоном це другосортний мотлох, імітація, а в нас можна отримати цілий статок за кожен пчих Мальчевського [51] Яцек Мальчевський (1854–1929) — видатний польський художник, один із найвизначніших представників польського символізму.
, аби лише блищало й було підписане. Називаю ці пчихи «гітлерами», оскільки багато з них фюреру сподобалися б.
Читать дальше