Зигмунт Милошевский - Безцінний

Анатоль Ґмітрук був не вельми красномовним. Не міг, а може, не хотів здивувати дотепним анекдотом, нудно базікав, що не знає, та врешті признався, що призначив би гроші на певну мету в медицині, і попросив, щоб не допитувалися, бо це особиста справа. І вибачився, що він такий нудний. Кароль ще пожартував, що, мабуть, залишив би собі щось на тачку, але Ґмітрук лише дуже серйозно і дуже приязно відповів, що необов’язково.

— Уважно послухайте, бо я продумав це в деталях. — Кароль нахилився в їхній бік. — Моя частка — це двадцять п’ять мільйонів, так? Ділю це на двадцять п’ять окремих мільйонів і все роздаю. Вибираю двадцять п’ять осіб, або родин, або пар. Знайомих, друзів, родину, кожному щось треба. Даю не особисто, а анонімно, через фонд, не хочу, щоб мене всі зненавиділи за подарунок, за який не можна віддячити. Висуваю лише одну умову: кожен, хто приймає мільйон, мусить підписати зобов’язання, що через десять років стисло напише, що він зробив з цим мільйоном і яким чином ці гроші змінили його життя.

— Навіщо це тобі? — Зоф’я була щиро здивована цим рішенням. Подумала, що їй бракувало цього позитивного божевілля. Двадцять п’ять мільйонів у розпорядженні — і єдине, що вигадав, це як їх із фантазією роздати. Прошу, це Кароль Бознанський. Арт-дилер, цинік і кровопивець із золотим серцем, сільський господар, який із «Аудемарсом» на руці збирає курячі яйця.

— Через десять років у мене є двадцять п’ять просто-таки неймовірних листів, правдивих людських історій, я укладаю з них книжку, яка виходить в усьому світі, стає міжнародним бестселером, а я заробляю стільки, що маю ці двадцять п’ять лямів щороку з самих лише дивідендів. Непогано, хіба ні?

— Блазень, — коротко прокоментувала Лоренц.

О двадцять третій тридцять околиця вляглася спати. У будинках погасло світло, останні перехожі зі своїми собаками розійшлися по домівках, стомлені роботою нью-йоркські менеджери заглушили дизельні двигуни своїх кросоверів на під’їздах до будинків. В іншому районі, мабуть, іще було б видно блакитне телевізійне мерехтіння й метушливі постаті біля кухонних плит. Тут ділянки були надто великі, і навіть якщо в сусідніх будинках точилося життя, вони про це не знали. Бачили тільки безлюдну і темну резиденцію Ричмонда. Більше було видно на тепловізії. Запрацювали термостати, система дбала про те, щоб температура не опускалася нижче запрограмованих сімнадцяти градусів. Кольорові плями тепла, що розливалися по приміщеннях, були схожі на анімований фільм для рафінованої публіки.

О двадцять третій сорок п’ять розпочали згідно з планом.

Ліза зламала систему, яка керувала будинком Ричмонда. Перевірила картинку з усіх камер, аби пересвідчитися, що нікого немає і в жодній спальні не спить хтось із дітей підприємця (їх у нього було семеро від трьох різних шлюбів). Було порожньо. Увійшла в панель керування опаленням і виставила температуру в спальнях на другому поверсі на тропічні дев’яносто п’ять градусів за Фаренгейтом, тобто тридцять п’ять градусів Цельсія.

— Я не думала, що це взагалі можливо, — сказала Лоренц.

— Максимум, що дозволяє система, — це тридцять дев’ять градусів, — озвалася Ліза. — Тут Америка. Повертаються діди з Флориди й хочуть мати таку саму спеку. Тепер чекаємо.

Опівночі темний, як і завжди, дім Ричмонда на тепловізії мав вигляд ялинки. Вікна на другому поверсі світилися помаранчевим і червоним, опалювальні елементи — білим, тепло опускалось у нижні приміщення, де вже було двадцять три градуси. У спальнях нагорі було від двадцяти дев’яти до тридцяти двох, залежно від розміру спальні.

За двадцять хвилин після опівночі Домінґо Чавес і його напарник пройшли під їхніми вікнами востаннє. Як свідчили кількаденні спостереження, цей останній патруль пройде по Серпентин, повернеться по Гамільтон-авеню на пост і там о пів на першу передасть службу наступній зміні.

— Це не в’язниця з надзвичайним захистом, — пояснював їм раніше Ґмітрук. — Тут ніхто не діятиме за принципом, що кожен шматок муру має бути весь час під контролем. Останній патруль завжди поспішатиме, кожному вже пахне пізня вечеря, пиво та жінка під ковдрою. Ще кілька непристойних жартів, теревені з наступною зміною. Тут ніколи нічого не відбувається. О цій порі року перший патруль на нічній зміні зазвичай не поспішає до виходу. Зовсім недавно їли вечерю на теплій кухні, потім їхали в тепленькому автомобілі, а тут треба вийти на холод і вітер. Зовсім непривабливо. Маємо півгодини балагану.