Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Скручу тобі шию, злодійко.

Після цього встав і повернувся до своєї штабної мапи. По дорозі копнув ногою склянку, що лежала на підлозі.

— А ти припини квасити, бо це тобі не фільм з Джеймсом Бондом, який спочатку нажлуктиться, а потім урятує світ. — Ґмітрук потер руками змучене обличчя. — Мене починає дратувати панькання з цивільними.

Кароль демонстративно пішов по склянку, підняв її й наповнив по вінця, ніби це був яблучний сік.

— Іди до дідька, — сказав. — Завтра я на довгі роки можу потрапити до американської буцегарні й, до речі, без жодної надії на те, що хтось мене витягне таємними катівськими каналами, влаштує обмін шпигунами абощо. Я просто там сидітиму, та й годі. І це всього-на-всього напівпесимістичний варіант. Бо може статися, що мене, як дурного цивіла, який завтра не зауважить руху в кущах, не захиститься, не зреагує достатньо швидко, просто застрелить якийсь надто ревний охоронець. Тож якщо ти вважаєш, що свою, можливо, останню ніч я проведу на тверезу голову, то подумай іще раз, сучий сину.

Ґмітрук не відповів. Чоловіки стояли нерухомо, міряючись поглядами, і було схоже на те, що дійде до чергової бійки.

Лоренц хмикнула.

— Ми можемо вважати, що розрядили емоції, і братися до роботи? Чи битимемося до першої крові?

— Швидко у вас, поляків, руки розпускаються. — Ліза потягнулася зболілим тілом.

Кароль торкнувся червоної смуги, що розпливалася в нього на обличчі, й скривився.

— Перепрошую, я теж жертва насильства.

— Людина, в якої вкрали годинник, це людина, замішана в крадіжці годинника, — афористично завершила Лоренц.

На ранок нічого не свідчило про те, що їхній попередній вечір минув у бійках, якщо не зважати на невеликий синець на щоці в Кароля, який Зоф’я замалювала своїм тональним кремом на знак вибачення. Не заперечував, її близькість і знайомий запах означали для нього більше, ніж належна компенсація за авантюру.

О десятій зустрілися на Мерсер-стріт, до тринадцятої крок за кроком уточнювали план з усіма варіантами.

До чотирнадцятої прибрали лофт від слідів своєї присутності.

О п’ятнадцятій залишили багаж у камері схову на 34-й вулиці. Місце виглядало гірше, ніж найбільші кримінальні притони з американських фільмів. Якби на стіні висів офіційний прейскурант із такими пунктами, як «Білоруски, викрадені для торгівлі», «Самогубці, обвішані вибухівкою» чи «Мет в упаковках по п’ятдесят фунтів» — ніхто з клієнтів цієї нори на шостому поверсі старої і смердючої нью-йоркської кам’яниці не звернув би на це уваги. О шістнадцятій Кароль і Ліза «повернулися додому», сердечно вітаючись із Домінґо Чавесом, який саме заступив на службу.

О сімнадцятій перед колоніальним будинком на Серпентин зупинилося таксі, з якого вийшла Лоренц з пляшкою вина в руці.

О вісімнадцятій стало вже настільки темно, що засвітилися ліхтарі.

О вісімнадцятій сорок п’ять Ґмітрук закінчив розставляти автомобілі у заздалегідь визначених місцях.

О дев’ятнадцятій п’ятнадцять перед будинком знову зупинилося таксі. Ґмітрук вийшов з пляшкою «Джека Деніелса» і пакетом, повним китайської їжі. Не маючи про це уявлення, скупився в тому самому барі, що й Бознанський кілька днів тому. Щось було в незвичній бридкості цієї забігайлівки, що приваблювало прибульців зі Східної Європи.

О дев’ятнадцятій вісімнадцять Ґмітрук вилив у раковину майже три чверті літра кукурудзяного чайочку. Так, про всяк випадок.

О двадцятій увімкнули телевізор і запалили світло внизу, вдаючи вечірку. Самі сиділи в затемненій спальні нагорі й чекали.

О двадцятій двадцять чотири Ліза Тольґфорс повторила:

— Тут немає часу на сюсюкання. Цьом, цьом, я тебе кохаю, мій ти любчику. Чіткий вхід, чіткий вихід. Якнайкоротше, якнайшвидше.

О двадцять другій п’ятнадцять Кароль сказав, що якби це був гангстерський фільм, то зараз гаяли б час розмовою про те, на що витратять сто мільйонів, які одержать за Рафаеля. Присвятили чверть години цій розвазі.

Ліза сказала, що могла б зрештою купити щось пристойне на аукціоні. Не була певна, чи така форма набуття у власність творів мистецтва давала б їй задоволення, але спробувати варто. Потім уїдливо додала, що могла б докупити в Польщі другого Моне, і цього разу, якби він знову зник, їм легше було б примиритися з утратою.

Лоренц без вагань сказала їм, що за свої двадцять п’ять мільйонів створила б фонд для віднайдення і повернення польської спадщини. На що Кароль закотив очі, а вона тут-таки додала, що це завжди було її мрією. І що може, якби колись він подивився на мистецтво не як на засіб спекуляції, надурювання людей і заробляння грошей, а як на втілення внутрішньої краси, яку носить у собі кожен, і якби пішов подивитися на дітлахів у музеях, яким ця краса вказує нові шляхи, — може, тоді змінив би свої погляди. Після цього розсмішила всіх, сказавши на завершення, що хотіла б, аби на кожному віднайденому таким чином творі мистецтва була латунна табличка, яка інформувала б, що він перебуває в музеї завдяки фонду докторки Зоф’ї Лоренц.