Зигмунт Милошевский - Безцінний

Ввімкнувши світло, Ліза могла зробити знімок нормально, без допомоги камери нічного бачення, яка перетворювала все на монографічну картинку. Наприкінці коридора на другому поверсі за відчиненими дверима було приміщення або без вікон, або зі щільно завішаними вікнами. І в цьому приміщенні навпроти коридора висіла картина заввишки близько півтора метра і завширшки сімдесят сантиметрів. Імпресійне зображення американських прапорів, що скорботно висіли один біля одного в дощовий день на нью-йоркській вулиці. Дуже характерний мотив для Фредерика-Чайлда Гассама, великого американського імпресіоніста. Це олійне зображення коштувало близько півтора мільйона доларів, може, й більше, залежно від патріотичних настроїв покупців. І було гарне. Порівнювати його з імітаціями з першого поверху — це як порівнювати Саґрада Фаміліа [43] Католицький Храм спокути Святої Родини в Барселоні за проектом Антоніо Гауді (1852–1926), незавершений і досі. з панельною багатоповерхівкою.

— Може, це копія? — подумав уголос.

— Ні, — впевнено відповіла Ліза. — Гассам насправді написав кілька цих прапорів, але всі вони відрізнялися один від одного. Найвідоміший і найкращий висить, здається, в Овальному кабінеті. Він був у Білому Домі від часів Кеннеді, але тільки Обама наказав повісити його в себе. Думаю, завдяки примхам Обами цю картину бережуть краще, ніж усіх імпресіоністів на світі. А шкода, бо це прекрасна річ. Окрім цього, прапори Гассама висять у Далласі, в Метрополітен-музеї, Національній галереї, Нью-Йоркському історичному товаристві. А мій улюблений — у Музеї Амона Картера. Мушу колись схилитися над ним із турботою.

— Де це?

— Форт-Ворт у Техасі. А саме цей конкретний Гассам пішов кілька років тому на аукціоні «Сотбіз» у Нью-Йорку за мільйон двісті. Правду кажучи, я була певна, що його купить якийсь музей, але всі ставки перебив анонімний колекціонер. Патріот від деревообробної промисловості, як ми вже знаємо.

Ліза, певно, упіймала його здивований погляд, бо хитро підморгнула.

— Скажімо, так, є історичні періоди, які цікавлять мене більше.

Коліщатка в Каролевій голові оберталися дедалі швидше.

— Оці всі крадіжки імпресіоністів останніми роками… Ти казала, що була в Ріо під час карнавалу… Боже, це ж сотні мільйонів доларів…

— Не зараз, котику… — перервала його Ліза. — У тебе був шанс розвести мене на сповідь в інтимних умовах. Ми не в Ріо, ми в Нью-Рошелл. Що ти бачиш на фото, окрім Гассама?

— Колір стін, — мовив Кароль.

Мовчки кивнула головою. Колір стін був такий самий, як на знімках Рафаеля. Темно-помаранчевий, цегляний, дещо низькопробний порівняно з ошатністю резиденції і вже точно не відповідний для експозиції таких шедеврів, як Рафаель і Гассам. Не кажучи вже про телевізор. Може, картини були тут лише тимчасово? Може, чекали, доки Ричмонд закінчить готувати якийсь сейф у віллі в горах, щоб потрапити туди, як і було задумано? Може, за якимось неймовірним збігом обставин вони вибрали короткий проміжок часу, коли ця крадіжка була взагалі можлива?

— Можеш туди зазирнути? — запитав у Лізи.

— Hi, — відповіла. — Далі немає камер, на цьому коридорі закінчуються наші знання про охорону і системи сигналізації.

— І?

— І якщо всередині немає жодних несподіванок, то це непогано. Рівень складний, але не неможливий. Тільки одна річ мене непокоїть. — Постукала пальцем по Гассаму на екрані.

— Ну?

— Я була рада, що цього немає на Рафаелі, хоча, може, й передчасно. Бо якщо є на Гассамі, то від часу, коли був зроблений знімок Юнака, це могли встановити на усіх картинах.

— Але що? Якийсь захист полотна?

— І то непоганий, не такий примітивний, який монтують у музеях. Там зазвичай встановлюють підвісні або оптичні датчики, які вмикають сигналізацію, коли картину знімають чи вирізають з рами. Дуже запізно. Є більш просунуті системи, ізраїльський «Вісонік» виготовляє такі, що піднімають тривогу вже при першому доторку до картини, реагують на зміну положення на одну десяту міліметра. І я гадаю, він тут встановлений у броньованій версії. На жаль, найефективнішій, коли йдеться про охорону нелегальних зібрань, коли хтось не бажає бачити в себе поліцію, що збирає речові докази після пограбування.

— Тобто?

— У цьому приміщенні суцільна темрява не через те, що вікна завішані, а тому, що їх замуровано. А картини висять на додатковій стіні, і між цими двома стінами є півметра простору. Якщо картина ворухнеться на оцю одну десяту міліметра, спеціальний механізм заховає її всередину, рятуючи не тільки від крадіжки, а й від пошкоджень. Євреї розробили цю систему, щоб мати змогу зберігати найцінніші твори, не застосовуючи куленепробивне скло. У музеях в крайньому випадку вони доречні, але жоден колекціонер не заплатить кілька десятків мільйонів за, скажімо, Марка Ротко [44] Марк Ротко (1903–1970) — американський художник, уродженець Латвії, провідний представник абстрактного експресіонізму. , щоб потім милуватися ним через шибку. Ця система ідеальна. Картини знаходяться не в рамах, а одразу за рамами, на спеціальних повзунках. Один рух, і шасть — немає картини.