Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Супер. На це є якесь рішення?

— На все є. Але я мушу подумати. А зараз ходімо до ліжка.

— Тобто?..

— Тобто спати. Останній шанс на відпочинок, від завтра працюємо двадцять чотири години на добу.

Integrity — це одне з неперекладних англійських слів, яке може означати як інтегральність і сполучність якоїсь системи, так і чесність та справедливість людини. Отже, у моральному сенсі слово integrity є винятково сильним поняттям, яке означає осягнення цілісності через порядність і зречення брехні. Прекрасний термін, водночас слово-ключ у девізі корпусу Військової розвідки армії Сполучених Штатів. «А передусім буду справедливий, бо правда веде до перемоги».

Капітан Кліфтон Патридж думав про кредо своєї установи і про те, чи не було б чесніше — справедливіше — казати всім солдатам, що відтепер вони служитимуть брехні та маніпуляції, замість того, щоб наказувати їм виголошувати зі сльозами на очах піднесені штампи, в яких немає ані крихти правди. А от наказувати повторювати це офіцерам розвідки, робота яких за визначенням має у своїй основі несправедливість, — це вже так курйозно, що якби мали голови на плечах, вибухали б сміхом під час присяги.

Колись пояснював собі, що так треба, що ідеологія важлива, що мета виправдовує засоби. Та невже? Яка в дідька мета? Метою кожної армії, взагалі кожного військового має бути захист слабших побратимів від агресора. Тим часом потужна армія США ніколи у своїй історії не була вимушена захищати своїх громадян, оскільки американські громадяни ніколи не зазнавали нападу. Вони ніколи не тремтіли по домівках, очікуючи вістей з фронту, ніколи не потребували захисту мужніх воїтелів від лихих людей, які приїхали по їхні землі, майно й життя.

Але оскільки армія вже існувала, то їй треба було дати можливість діяти. Тому американські військові замість того, щоб служити громадянам, служили егоїстичним інтересам влади і більш чи менш розсудливій політиці і відряджалися в різні куточки світу, щоб там гинути не заради людей, а лише заради капіталу, влади і політичних інтриг.

Так, навіть офіційно американська армія служила не правді, а брехні. Неофіційно — він це чудово знав — вона коїла такі речі, за які цивільні потрапляли за ґрати, а в деяких штатах — прямо на електричний стілець. І попри це, траплялися настільки брудні завдання, що цієї паракримінальної організації з річним бюджетом у шістсот вісімдесят мільярдів доларів було недостатньо. Що треба було додатково робити замовлення різним приватним військовим організаціям, тобто — звичайним найманцям.

Так міркував собі капітан Кліфтон Патридж, дивлячись на здобуті по знайомству копії натівських документів, із яких випливало, що майор Анатоль Ґмітрук, єдиний знаний йому взірцевий військовий, перебуває на території Сполучених Штатів.

Гермод не займався теоретичними розмірковуваннями морального походження. По-перше, йому на це було наплювати, по-друге, був надто зайнятий. По-третє, давно вже усвідомив, що закони ринку безжальні, і якщо хтось має замовлення та гроші, то хтось інший точно це замовлення виконає. Чому ж тоді мав обирати життя у злиднях, якщо для жертви це не мало жодного значення? З надією, що в наступному житті його буде винагороджено за чуйне серце? Дурниці та й годі.

Цього разу замовлення було просте, особливо порівняно з попередньою акцією у Польщі. З професійного погляду не мало жодних вад. Потрібно було лише простежити, щоб себе скомпрометували особи, які й так наполегливо робили усе для компрометації. Підштовхнути до злочину осіб, у яких злочинного наміру навіть на думці ніколи не було, — це просто. А підштовхнути до злочину осіб, які власне планують акцію, — для цього навіть не треба таких, як він, спеціалістів, досить було б поговорити з місцевим дільничним, щоб він між гамбургером і пончиком зазирнув за вказаною адресою, аби прислужитися вітчизні й заслужити відзнаку.

І одна особа до ліквідації. Державна чиновниця без військової підготовки та кримінального досвіду, змушена діяти на чужій території, а про завдання не має жодного уявлення. Правду кажучи, стрілянина буде марнуванням цінних матеріалів, достатньо влучно кинути камінь, коли, перечіплюючись, тікатиме лісом.

Як кажуть американці, просто, наче з’їсти шматок торта. А вишенькою на торті є отримана від замовника інформація, що однією з цілей є сміливець, який понівечив його плани в Татрах. Його навіть не треба вбивати, досить зробити так, аби він на довгі роки осів у американській в’язниці. Там уже інші подбають про його перевиховання.