Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Стій! — раптом шепнув Кароль, ніби боявся, що хтось стоїть за вікном і підслуховує.

Так, насправді досі сприймав усе як гру. Не до кінця вірив у Рафаеля, у напад, у таємничого американського колекціонера. Усе видавалося нереальним. Для нього це була радше пригода і привід, щоб провести трохи часу з Зосею, яку так і не зміг викинути з пам’яті, хоча й дуже старався. Лише тепер, коли побачив картину, що виднілась у приміщенні наприкінці коридора, зрозумів, що все відбувається насправді. І усвідомив, що сидить у величезному покинутому темному будинку, в якому кожний шепіт відбивається дивною луною, а кожна дошка зловісно рипить. Що він у чужій країні, що довкола кружляє озброєна охорона, а трохи далі знаходиться дивне місце, в якому араби продають китайську їжу, а перемовини зі Зброєю, напевно, так само популярні, як у Польщі фрустрація.

Зустрілися з Лізою поглядами, і цієї самої миті хтось затарабанив у двері внизу, луна відбилася від усіх стін, перетворюючи стукіт на глухе грюкання, ніби якась проклята душа силкувалася вирватися з пекла.

— Я піду, — просичала Ліза і зняла светр через голову. — Ти втрачаєш акцент, коли напружений.

Перш ніж Кароль встиг зауважити, що вона гола, накрилася простирадлом і скуйовдила собі волосся.

— Якщо почуєш слово «Англія», стрибай через вікно і тікай. Ясно?

Гупання повторилося. Ліза почекала ще хвилину, потім крикнула, що спускається, і гучно збігла сходами. Кароль присів біля вікна, щоб потайки спостерігати за тим, що відбувається.

— Так? — Лізин голос прозвучав заспано і так еротично, що Бознанський пошкодував про своє недавнє рішення.

— Дуже перепрошую, пані, але ми помітили, що автомобіль досі стоїть на під’їзді до будинку, а наскільки нам відомо, дім ще не продано. — Кароль упізнав Чавеса, ворога юристів і ґвалтівників. — Ми хотіли перевірити, чи все гаразд.

Останнє речення по суті означало: «Ми вирішили перевірити, чи ви не збоченці, яким треба скрутити голови, а потім викинути їх в океан, доки вони когось не зґвалтували, бо якийсь папуга їх захистить, і вони ґвалтуватимуть далі».

— Я перепрошую, ви офіцер поліції? — запитала Ліза все ще заспаним голосом.

— Я начальник патруля охоронної служби «Raven» у районі Рошелл-Хайтс округу Нью-Рошелл у штаті Нью-Йорк, — відповів Чавес таким тоном, ніби рапортував про свої військові відзнаки.

— У такому разі, шановний начальнику патруля, — Лізин голос уже звучав цілком бадьоро, — прошу вас залишити веранду будинку, який ми з чоловіком винаймаємо, перш ніж я викличу справжню поліцію. Мушу сказати, що я приголомшена. Бриджет Корбетт говорила про чудовий район і досконалу охорону, ви теж справили на мене гарне враження, коли ми розмовляли ввечері. А після цього ви приперлися до мого дому серед ночі, вириваєте мене зі сну і говорите зі мною тоном, до якого я не звикла. І якщо негайно, повторюю — негайно! — почувся гарний нью-йоркський акцент, — ви не приберете руки зі своєї пушки, я за себе не відповідаю!

Чавес відступив на крок.

— Прошу вибачити, — пробелькотів. — Ми справді намагаємося дбати про безпеку мешканців. Просимо в агентствах нерухомості, щоб посередники інформували нас про всі зміни, але вони не завжди прислухаються.

Ліза зітхнула й поправила простирадло, яке було на ній, так недбало, що воно сповзло на ключиці, відкриваючи декольте.

— Це я перепрошую. Я геть перестаю бути собою, коли мене виривають зі сну. І, може, це також трохи наша провина, що ми так зненацька сюди заїхали. Але ми хотіли одразу випробувати цей дім. Розумієш, про що я кажу, Домінґо? Я можу тебе називати Домінґо?

Простирадло непомітно зсунулося ще на п’ять сантиметрів, відкриваючи округлості грудей.

— Дінґ, — прохрипів Чавес. — Усі називають мене Дінґ.

І я все добре розумію.

— У такому разі, Дінґ, можемо вважати, що ми одне одного пробачили і це нічне непорозуміння є початком теплої приязні?

— Саме так, пані! Добраніч.

— Добраніч, Дінґ.

Замкнула двері, зачекала ще хвилину, дослухаючись до кроків, що віддалялися, і у три стрибки вискочила нагору. Анітрохи не соромлячись, скинула простирадло і натягла светр, очевидно, після відмови Кароля перестала сприймати його в сексуальному плані. А може, це її шведська натура диктувала не розглядати своє тіло з повного провини й сорому побожністю, характерною для католицьких суспільств.

— Швидко, — кинула. — У нас кілька хвилин, поки він охолоне й розповість у подробицях колегам, що його спіткало. На долю секунди ввімкну в Ричмонда світло в коридорі й запишу зображення, щоб пересвідчитися, чи ми бачимо те, що слід.