Зигмунт Милошевский - Безцінний

Зоф’я і Кароль одночасно схилилися над фотографією, прізвище подіяло на них як магніт.

Генрик Ашкеназі, людина-привид, існування якого більшість істориків ставили під питання, оскільки всі скупі перекази, що з’являлися про нього в джерелах, створювали образ радше героя легенди, аніж людини з плоті й крові.

У Швеції Лоренц розповіла їм про нього все, що їй вдалося видобути із закапелків пам’яті.

Нібито був сиротою, вихованцем єврейського дитячого будинку у Львові. Але чи був він євреєм? Може, був поляком чи українцем, залишеним на сходах сиротинця. Хтозна.

Нібито став дуже багатим у дуже молодому віці. Це було одразу після здобуття Польщею незалежності. Хтось припускав, що він заробив на торгівлі з росіянами. Хтось — що з німцями. Ще хтось запевняв, що він був молодим коханцем і протеже якоїсь багатої аристократки з кресів [85] Креси — польська назва територій нинішньої Західної України, Білорусі й Литви, що колись входили до складу Польщі. , яка заповіла йому маєток. Дехто вважав, що він був високооплачуваним радянським шпигуном.

У кожному разі в певний момент чоловік з’явився на арені довоєнної Польщі як доктор Ашкеназі. Пов’язаний зі Львовом фінансист, промисловець, любитель мистецтва. Часи були дивні, майже як дев’яності роки двадцятого століття після падіння залізної завіси, коли невідомо звідки з’являлися можновладці, фінансисти, багатії, бізнесмени, що одного дня торгували трусами, а наступного — підводними човнами з атомними двигунами.

Польща двадцятих років була така сама — пора чудес і див, тоді було можливе все. Навіть доктор Генрик Ашкеназі.

Було відомо, що у Варшаві він мешкав за найпрестижнішою у місті адресою — у Кам’яниці під Гігантами на Уяздовських Алеях, у найпрезентабельнішій частині міста, в самому центрі серед помпезних кам’яниць, палаців і парків. Але також мав — бо як же інакше — замки в Україні, Італії та Франції. В одному з них він міг зберігати свою казкову колекцію мистецтва. І що ж у ній було?

Збереглося свідчення відомого довоєнного мандрівника й журналіста Едмунда Міколейки, який у середині тридцятих, дещо у стилі Ваньковича, блукав кресами, намагаючись у репортажах передати дух часу, землі й людей. Письменником він був незрівнянно гіршим за Ваньковича, і його графоманський екзальтований доробок не витримав випробовування часом, але один фрагмент був цікавий. Міколейко описував візит до львівської резиденції доктора Генрика, відомого варшавського фінансиста, віце-голови Варшавського облікового банку. — Схвильовано розповідав, що під страхом погроз мусив присягнутися, що не опише й нікому не розповість, де конкретно розташована резиденція і що саме він у ній побачив. А були там «і роботи старих майстрів з Голландії, і найкращі полотна польських художників, яких ніде більше не побачиш, а також незвичні французькі картини, які могли похмурого осіннього дня осявати розкішні інтер’єри докторського замку, так ніби йому вдалося схопити ясне сонечко, в клітці замкнути й під сповненим орнаментів склепінням повісити».

На жаль, це одна з двох наявних чітких згадок про колекцію доктора. Друга принаймні була позбавлена баласту міфоманії і графоманії, оскільки походила з архіву Національного музею у Варшаві. Це була офіційна розписка, яка свідчила, що в 1938 році «Високошановному панові директору, доктору Генрику Ашкеназі повернуто три шедеври А. Геримського, люб’язно позичені шановним паном на виставку митця».

Відомо, що однією з цих картин був знаменитий «Хлопець зі снопом». Відомо також, що ця картина існувала й була написана Геримським у Броновицях. Відомо, що її купив граф Мілевський. А потім картина потрапила до списку воєнних втрат. «Хлопець зі снопом» викликав неабияку сенсацію, коли зненацька з’явився на варшавському аукціоні у 2004 році. Аукціон одразу зупинили, але слідство показало, що ніхто ні в кого нічого не крав, а нинішній власник успадкував картину від батька, який купив її в перші роки окупації у «єврейського аристократа доктора Ашкеназі, який терміново потребував готівки».

І все.

Займаючись цією справою, Лоренц намагалася дізнатися більше через знайомого журналіста, але його дослідження, замість того, щоб пролити на цю постать трохи світла, лише додало їй таємничості. Виявилося, що доктор Генрик Ашкеназі засідав у президіях тридцятьох великих польських спілок. Як і личило сірому кардиналові, ніколи не сидів у кріслі голови — зазвичай віце-голови або члена президії. У списку фірм, які йому платили, був уже згадуваний Обліковий банк, а також Іпотечний банк, Львівська акціонерна спілка броварів, завод «Мир» у Катовицях, Західний банк, Краківська фабрика машин і вагонів та багато інших. Це були не дрібні фірми, а економічні стовпи довоєнної польської економіки. Не було б перебільшенням стверджувати, що з точки зору державної казни доктор Генрик Ашкеназі був найважливішою особою в Другій Речі Посполитій.