Сергій Постоловський - Ворог, або Гнів Божий

– Теракти бачили Вашингтон із Нью-Йорком, Лондон, Париж та Брюссель, Мадрид і Делі. Ми не дамо йому грати мапою світу, – сказали лідери Сімки і почали готуватися до великої війни.

Йшов час, а війни ще не було. На Заході зрозуміли, що Росія вичікує, планує і щось готує. І коли в перший день літа 2019 року на екранах телевізорів знову з’явися володар Кремля, він приголомшив світ своїми словами:

– Найгірше зло – те, яке поруч. Найбільший біль приносять ті, кому віриш.

Так сталося і зі мною. Так сталося з усією Росією.

В цьому житті можна пробачати багато речей, але не зраду, яка вартує твоїй батьківщині найдорожчого – життя людини. Минуло три тижні від того трагічного дня, коли на Красній площі від рук терористів загинули росіяни. Тоді я сказав, що нікому не пощастить сховатися від гніву російського. Я дотримав свого слова. Я знайшов того, хто є частиною терористичного організму, зрадницького шпигунського світу, чию руку проти нас направляють з тих країн, що їх ми вважали своїми партнерами.

Камера з’їхала вправо, залишивши на хвильку президента Росії поза екраном, і телеглядачі побачили обличчя глави Адміністрації президента Ірини Ясинської.

Вона сиділа, прикута кайданками до крісла. Верхня губа розбухла, а під лівим оком виднівся синець, який ось-ось мав заграти усіма кольорами райдуги.

– Знайомтесь – ворог і шпигун Ірина Максимівна Ясинська, яку я місяць тому призначив главою власної адміністрації. Вродлива, розумна, хитра, витримана, справжня залізна леді, яку роками готували, аби вона нищила усе те, що є дорогим для простої російської людини.

Що роблять з ворогами? Їх знищують. Саме це ми зробимо і з Ясинською, через яку загинули люди, яка планувала моє вбивство та ліквідацію перших осіб Росії, зокрема патріарха нашої православної церкви.

Докази її провини беззаперечні. Гадаю, світова спільнота зрозуміє і наше рішення, і нашу волю жити на планеті Земля.

За цим пішла заставка, а Іван Принцип завив у своїй холостяцькій квартирі, Євген Мирон не міг повірити в те, що чує, Микита Нечипайло обхопив голову руками і тихо заплакав, сидячи в своєму робочому кабінеті. І лишень Гарун із Забіякою мовчки випили горілку і відвернулися один від одного.

Того дня вже ніщо не могло повернути їм настрій.

Президент Росії узяв рукою Ірину за підборіддя, стиснув його, вдивлявся їй в очі, а потім спитав:

– І ти думала, що я від самого початку не зрозумію твоєї мети? Чому усі вважають мене дурнем? Я розвідник, Ірино. Старий і гарний професіонал, якому судилося повернути Росії її велич.

Він відпустив її обличчя, мав вже йти геть, але передумав і сказав:

– А за теракт вам моя величезна подяка. Чистка – вона завжди збуджує кров та гуртує маси. І це нам зараз потрібно, як ніколи. Шкода, що ти обрала не той шлях. Дуже шкода.

Тобі не варто було мені розповідати про вашого смертника. Так би мала більше шансів на перемогу. І хто тільки там усе планує? Ідеалісти і романтики?

І за цим питанням слідував його сміх, яким він задовольняв своє невгамовне его.

– Навіщо ти це зробив, Айріше?

– Що саме?

Шеф показав йому рукою на екран, що висів навпроти нього, натиснув кнопку пульта, і Айріш побачив новину, що летіла через усю Атлантику, вкотре за останні роки акцентуючи увагу на небезпеці життя в Україні.

– Сер, ви гадаєте, що я причетний до цього? – у голосі Айріша Соммелі не було ані гніву, ані обурення, ні страху, ні жалю.

Досвідчений агент пострадянського простору, оперативник від Бога, один з творців операції «Анаконда», який двадцять два роки життя віддав служінню своїй країні та роботі в ЦРУ, він знав, що керівництво не зможе нічого довести. Та й не буде цього робити, адже вони виходили на фінішну пряму. Все інше не мало значення.

– Наша людина працює. Її репутація – беззаперечна. Легенда – бездоганна. Він починає формування мережі. Нам поталанило завести ще чотирьох агентів. У різні структури. Усі вони мають доступ до інформації. Вкрай важливої інформації. По всій території Російської Федерації. На осінь почнуться бунти. Санкції посиляться. Незадоволення олігархів зросте. Оточення буде нервувати. До зими ми його скинемо. І росіяни самі завезуть його до Гааги, – сказав Айріш Соммелі, дивлячись повз свого шефа.

Заступник директора ЦРУ з питань розвідки знав, що Соммелі має рацію. На Айріші трималася мережа, їхня мережа, яку вони створювали не один рік, ризикуючи кожного дня, кожної миті, послідовно, не поспішаючи розставляли своїх людей у владній вертикалі Росії, не йшли, а повзли, наче черепахи, аби не припуститися помилки, не злякати ворога, не породити сумнівів щодо своїх агентів.