Сергій Постоловський - Ворог, або Гнів Божий

– Так точно! – майор віддав честь командирові та пішов у напрямку ветеранів, усвідомлюючи весь тягар відповідальності, що висів над ним у ті святкові хвилини.

Романов провів його байдужим поглядом, розвернувся і пішов геть, аби бути на достатньо безпечній відстані, коли пролунає вибух.

Мирон стояв серед людей, що зібралася біля ГУМу. Він був у військовій формі майора ЗС РФ. На його грудях виднілися три медалі та два ордени. Його хода видавала в ньому військовика. Час від часу він ловив на собі погляди незнайомих жінок. Комусь він посміхався, від когось соромливо відводив очі. Хвилин з десять тому він помітив, що за ним спостерігають два чоловіки, чия присутність на параді не могла бути випадковою. Мирон вирішив діяти на випередження, аби виграти час та мати перевагу.

– Ми знайомі? – запитав він одного з них, коли підійшов до нього.

Той мовчав і кліпав очима.

– Я питаю вас, ми знайомі? Чого вилупились на мене, наче на нові ворота? – в голосі Мирона грали командні ноти ображеного вояка.

Чоловік не знав, що йому робити, а тому розвернувся і рушив геть.

Мирон зловив його за руку і гримнув:

– Стійте-но! Якийсь ви підозрілий. Краще буде нам пройти до правоохоронців. Нехай перевірять вашу особу.

На них почали звертати увагу, і напарник першого вирішив втрутитися.

– Облиш його! – сказав він Мирону і ткнув йому в самісіньке обличчя своєю ксивою. – Документи! Ідеш зараз з нами!

Полковник українських спецслужб Євген Мирон подивився на нього, потім кинув оком на куранти, про себе попрощався з Гопком, і тут пролунав вибух.

Шок.

Страх.

Усвідомлення власної мізерності.

Розуміння незворотності смерті.

Бажання, аби то був страшний сон, від якого кричиш, але прокидаєшся живим.

Все це панувало в перші миті після вибуху.

На Красній площі починався хаос. У небі стояв їдкий дим зі смородом мертвих тіл. Істерика наповнювала очманіле повітря.

«Ось ти і на небі, Миколо Федоровичу», – сказав собі Мирон, а вголос зарепетував:

– Тримайте їх! Це теракт! Зрада-а-а-а!

Він схопив одного з ефесбешників за руку, але той вирвався і разом зі своїм напарником побіг туди, де за людським натовпом виднілася впевнена постать смерті.

Тим часом Мирон розвернувся і, не поспішаючи, пішов собі геть, подалі від Красної площі, мертвого друга, якого він послав на смерть, та ворога, біля якого в ту мить стояла їхня людина – Ірина Максимівна Ясинська, якій пощастило врятувати тирана від неминучої смерті, аби він вірив тільки їй.

Одній тільки їй, а більше нікому.

В той день увесь світ затих – хто в страху, хто в насторозі, хто в нерозумінні, а потім розродився різними версіями щодо теракту, який стався у Москві.

Загинуло 97 осіб, включаючи заступника міністра оборони РФ, трьох генералів, шістьох полковників, начальника Генерального штабу, першого заступника керівника ФСБ та цілої групи ветеранів ДНР/ЛНР. Майже 300 осіб зазнали поранень різної тяжкості. Ще п’ятеро померли у лікарні. Президент Росії не постраждав.

Вже за годину він зробив офіційну заяву.

– Говорити гірко і тяжко. Не існує таких слів, аби виразити те, що наразі переживають і відчувають усі росіяни. Але я буду казати.

Сьогодні сталася трагедія російського народу. Терор вдарив у саме серце нашої батьківщини. Підступні вороги пішли на цинічну підлість, зрозумівши, що їм ніколи не здолати нас у відкритому, чесному поєдинку.

Ворог не спить. Він діє. Намагається вдарити нас у саме серце, вирвати його з нашого тіла, позбавити права бути тим, ким ми є.

Але йому не залякати нас! Росія – велична та самодостатня. Могутня і непереможна. Єдина та справедлива.

Наші вороги мають знати, що ми нікому не дозволимо кривдити нас. До кожного з них прийде кара. Ми виловимо кожного мерзотника, і він розплатиться за смерть росіян. Ми не будемо пробачати того, чого не можна пробачати ніколи.

Знаю, що цей жахливий теракт був організований силами, які не можуть спокійно існувати в одному світі, де є Росія. Тому ми примусимо нас поважати. Якщо ж вони не будуть нас поважати, вони стануть боятися Російської Федерації. Саме це я обіцяю всім росіянам та нашим ворогам, із якими тепер не може бути жодних компромісів.

Він говорив недовго, але його слухали в усіх куточках планети Земля. Міжнародна спільнота зрозуміла, що теракт на Красній площі розв’язує Росії її криваві руки. Проте найсильніші держави світу розуміли і те, що вони не дозволять Москві трактувати історію та будувати майбутнє виключно за її волею. Тим паче, ніхто з могутніх світу цього не збирався дозволяти Кремлю використовувати терористичний акт як фактор нападу на суверенні держави, привід для шантажу або ж чергову брехню для порушення норм міжнародного права.