Євген Є - Мільйон на рулетці

Однак з цього не було ніякого зиску. Володимир Аренський розумів це. Саме тому він не міг не скористатися пропозицією Ігоровича здати нас, для того, щоб примиритися зі своїми основними конкурентами: власниками «Праги», «Великого Синього Пароплава» і «Чорного Джека».

Саме Аренський запропонував Ігоровичу надоумити нас зіграти спочатку в казино його конкурентів. Коли ж ми обіграли їх усіх, Аренський обдзвонив власників обіграних нами казино і сказав, що якщо вони приїдуть до нього у призначений час, то він поверне їм виграні нами гроші. І власники «Праги», «Чорного Джека» і «Великого Синього Пароплава» прийняли цю пропозицію. Правда, Віктор Сашко, хазяїн «Великого Синього Пароплава», наполягав на тому, щоб нас убили, але його вдалося умовити відпустити нас.

А потім була гра в «Золотому Драконі», після якої ми позбулися всього.

А найприкріше, що винуватцями цього були не ми і не наші гроші, а бажання Аренського укласти союз з конкурентами. У нього були великі плани: складання спільних концертних програм, щоб казино не заважали одне одному, вирівнювання мінімальних і максимальних ставок, оголошення війни дрібним конкурентам, об’єднання служб безпеки для спільної боротьби з шулерами, грабіжниками і гравцями.

Коли ж власники казино поділили відібрані в нас гроші, хазяїн «Золотого Дракона» запропонував усе це своїм колегам.

— Але з примиренням нічого не вдалося, — повідомив Ігорович. — Коли вони розбили нас…

— Тебе тоді вже не було з нами, — уточнив Мишко.

— Так, — погодився Ігорович, — коли вони розбили вас, то вже наступного дня зустрілися, щоб обговорити питання спільних дій. Зустрілися, але не змогли домовитися. Тож на союз з Аренським пішов тільки Армен Сахішвілі, власник «Праги», а хазяї «Чорного Джека» і «Великого Синього Пароплава» пішли з тієї зустрічі ворогами.

— Справді? — запитав я.

— Слово честі, — сказав Ігорович.

— І дотепер не спілкуються?

— Ні.

— Дуже добре.

— З них і почнемо, — сказав я Мишкові.

— Ну а що робиш ти в «Драконі»? — запитав Мишко Ігоровича.

— Працюю, — відповів той.

— Ким?

— Я відповідаю за безпеку, — сказав Ігорович і, побачивши, що ми не розуміємо його, пояснив: — Я перевіряю службовців казино на чесність: вводжу в стан трансу і дізнаюся, чи крадуть вони гроші, чи перебувають у змові із шулерами і конкурентами, чи готуються до пограбування.

— І з цього є якийсь зиск?

— За останні два тижні я повернув Аренському майже дев’яносто тисяч.

— Здорово, — мовив Мишко.

Ми лежали в темряві, я курив, а Яна водила полірованим нігтиком по моєму плечу.

— Тебе щось тривожить? — запитав я.

— Так, — сказала вона і принишкла.

— Що?

— Навіщо ви попередили його?

— Кого?

— Вашого приятеля, Олега Ігоровича.

— Ну по-перше, він нам не приятель, — я зробив затяжку.

— Але ж він розповість усе в казино.

— Це нам тільки на руку, — сказав я.

— Чому?

— Розумієш, ми обіграли власників казино без попередження, що маємо стосовно них якісь плани. Потім вони обібрали нас, влаштували нам засідку, але теж без попередження. Тобто в той кін гри кожен з нас був чесним один перед одним. Потім нам заборонили повертатися сюди. Ми не виконали вимоги і повернулися. Якщо ми почнемо діяти не попередивши їх, то вони розцінять наші дії як початок війни. Саме тому ми повідомляємо їм про свій прихід. Розумієш?

— Не дуже, — відповіла Яна.

— Усе дуже просто, — сказав я. — Якби ми діяли нишком, то їм би треба було шукати і ловити нас. А так усі знають, що ми прийдемо в їхнє казино, отже, їм не треба полювати на нас, адже рано чи пізно ми самі потрапимо до їхніх рук. Їм залишається тільки чекати. А оскільки вони чекатимуть, ми матимемо перевагу.

— Але ж вони готуватимуться до зустрічі з вами, — мовила Яна.

— У тому-то і вся річ, — сказав я.

Отже, власники казино діяли нарізно, а обіграти їх поодинці було значно легше. Саме обіграти. Ми не злодії і не грабіжники. Той випадок у Великому Курортному Місті, коли ми пограбували інкасаторів Сави Костіна — радше виняток, аніж вимушений захід. Ми гравці. А тому власники казино, розповідаючи про заподіяні нами образи, здебільшого говорять так:

— Вони виграли в мене силу-силенну грошей.

На що їм відповідають:

— Ну то й що? Адже всі казино час від часу програють.

А якщо хтось із власників казино скаже фразу «Вони украли в мене купу грошей», будь-який мент зацікавиться нею. Відчуваєте різницю у викладі ідентичної інформації?