Євген Є - Мільйон на рулетці

А що ж до двох мільйонів, які ми зібрали, перш ніж повернутися у Своє Рідне Місто, то жодна серйозна гра просто неможлива без стартового ігрового капіталу. Адже жодна гра не може бути спрогнозована на всі сто відсотків. За будь-якої ситуації, при найудалішому збігу обставин, завжди існує імовірність програшу, а тому завжди потрібно мати із собою достатню кількість грошей, щоб у тебе залишався шанс відігратися.

Ну а стосовно непорозуміння між власниками казино, скажу так: нам це було тільки на руку. І в цьому ми переконалися вже ввечері.

— Треба усе продумати, — не вгавав Мишко.

— Навіщо? На нас ніхто там не чекає.

— Ігорович уже розповів про те, що ми повернулися в місто, — мовив Мишко.

— Поки тільки Аренському, — відповів я. — А ти ж чув, «Чорний Джек» не дружить із «Золотим Драконом», тому вам треба буде підстрахувати мене біля входу.

— Підстрахуємо, — сказав Гоша, беручи зі столу автомат.

Добре мати багато грошей: можна купити все, чого душа забажає, а головне — все, що тобі потрібно.

Заїхавши в невеликий театр у центрі — театр нетрадиційної драми «П’ята Стіна» — я відвідав його гримерку, добру, але трохи злякану жінку.

— Мені потрібні борода і вуса.

— Я нічим не можу допо…

Я витяг три сотні і повторив:

— Мені потрібні борода і вуса.

— Під колір вашого волосся?

— Звичайно.

— Спробую щось знайти.

Вона глянула на волосся, що вже почало відростати та настовбурчилося їжаком, і сказала:

— Я порадила б вам ще й перуку.

У магазинах чоловічого одягу й оптиці я обійшовся без хабарів.

Я приклеїв вуса і бороду, натягнув тугу шапочку перуки та кашеміровий піджак зі шкіряними вставками на ліктях і став не схожим на самого себе.

Мишко сказав: «Годиться».

Але найбільше мені сподобалася реакція Тоші, коли я начепив окуляри в тонкій оправі:

— Містер Кембридж.

На візитках, що випадково збереглися в кишені мого пальта, був напис: «Грегорі Метфіс — кореспондент „Новин Великого Яблука“».

У казино «Чорний Джек» на мене справді ніхто не чекав.

А щодо мого маскараду, то він виявився настільки вдалим, що навіть офіціант, який зупинився біля мене, заговорив зі мною англійською:

— Якими будуть побажання, сер?

— Е-е, — я заговорив українською з англійським акцентом, — вуодка і кофе.

— Ван момент, — сказав офіціант.

Я ж усміхнувся круп’є, який дивився на мене, і зробив ставку.

Тут були чесні столи і розпорядники гри не витворяли жодних фокусів з кульками. Усього п’ять фішок для входження в гру, ковток холодної горілки, ковток гарячої кави — і перший виграш.

Я поставив тисячу, а виграв тридцять дві.

Подаючи фішку круп’є, я сказав:

— Пліз.

— Сенк’ю, — відповів він. Я знову зробив ставку, і ми повторили дану процедуру ще раз.

Тільки цього разу я поставив уже п’ять тисяч.

Я грав і вигравав, слухаючи як за моєю спиною шепочуться відвідувачі:

— Щастить же декому.

— Спробуй познайомитися з ним, і якщо запросить у готель, погоджуйся. А там за планом: велика любов і прохання одружитися, — накручував свою повію якийсь альфонс.

Я навіть не озирнувся. А коли вона, великоока і пишногуба, підійшла до мене, я опустив у розріз її плаття, немов у щілину автомата для продажу кави, жетон на чималу суму і сказав їй ламаною псевдоанглійскою:

— Йди собі, дівчинко, поки я не викликав охорону.

Але охоронців кликати не довелося, вони вже самі підійшли до мене на чолі зі своїм похмурим начальником.

Як тільки я глянув на фотографію в його руках, одразу став збирати фішки, що лежали переді мною. На знімку був зафіксований я під час попереднього відвідування «Чорного Джека». Склалося таке враження, що вони роздрукували його з касети однієї з камер внутрішнього спостереження.

Зібравши фішки, я повернувся до них, вишкірив зуби і сказав:

— А я вже давно чекаю на вас.

— Ходімо, — наказав мені начальник охорони.

Але спершу його люди обшукали мене, забрали в мене і фішки, і гаманець з фальшивими документами та візитками, і мій мобільний. Щоправда, я встиг засунути руку в кишеню і натиснути потрібні кнопки на телефоні, знаючи, що Мишко усе зрозуміє без зайвих слів.

Вони провели мене сходами, що вели до ресторану під скляним дахом, до двох громил-охоронців, які стояли на майданчику між поверхами. Ті схрестили величезні руки внизу животів, кивнули і відчинили двері в стіні, оббитій таким самим червоним шовком, як і весь поверх казино.