Євген Є - Мільйон на рулетці

Наступними у списку були подруги Наталя Валентинівна Дрьоміна й Оксана Дмитрівна Хуц. Перша майже рік була коханкою Мишка, терпляче чекала на нього з роз’їздів по казино країни, і цілком мала право на зраду після того, як він, який бував у її спальні не частіше, ніж двічі на місяць, покинув її. Друга ж — моя колишня дружина. Вона знала про мене майже все і рівно за тиждень до неприємностей у «Золотому Драконі» попросила мене не дзвонити їй. Саме тому я не міг її не підозрювати.

Про Мишкову Наталю Тоша і Гоша дізналися, що вона працює секретаркою в якійсь невеликій фірмі, яка платить їй двісті п’ятдесят доларів. А про мою колишню Оксану те, що вона живе з чоловіком, готує для нього вегетаріанські страви і намагається влаштуватися на роботу.

— Грошей немає ні в тієї, ні в іншої, — підсумував цю частину розслідування Гоша.

— І останній з персонажів, — сказав Тоша, — Олег Ігорович Яроцький — ваш люб’язний екстрасенс і гіпнотизер Ігорович. У цього пацана все в ажурі.

— Тобто? — запитав Мишко.

— Грошей у нього кури не клюють, машина з власним водієм і шикарна робота.

— І знаєте, де він працює? — запитав Гоша. — У казино «Золотий Дракон».

— Ти жартуєш, — витріщився на нього Мишко.

— Анітрохи, — відповів Гоша.

А Тоша сказав:

— Отже, можете бути втішені: ми знайшли того, кого ви шукали.

«Ігорович. Хто б міг подумати?»

— Отакої, — тільки й сказав Мишко.

— Ви обіцяли повернути нам наші бабки, — нагадав Тоша.

— Причому під великі відсотки, — сказав Гоша.

— Пам’ятаю, — відповів я.

— Ну?

— Зараз? — запитав я. — Ми можемо запропонувати вам по двісті сімдесят тисяч.

— Зеленими? — поцікавився Гоша.

— Авжеж, — відповів я.

Але перш ніж вони встигли погодитися, я уточнив:

— А можемо у кінці гри дати удвічі більше.

Мені не було шкода грошей. Просто я хотів розраховувати на їхню допомогу до кінця.

— Ну то як?

— Згода, — сказав Гоша.

— Вирішено, — мовив Тоша.

І ми перейшли до справ.

Ми почали з покупок машин. Увечері в дворику нашого будинку стояло не тільки вольво Гоші, але і три новенькі іномарки: для мене, Мишка і Тоші.

Потім ми придбали зброю. Тепер, крім двох автоматів і кількох пістолетів, ми мали три туго набиті сумки з написом «Власність Збройних сил». Їх ми купили в біженців з гачкуватими носами з Гір біля Чорного Моря, які видавали себе за торговців апельсинами і кизилом на невеликому фруктово-овочевому ринку.

А вже потому поїхали до Ігоровича, щоб застати його, поки він не вирушив до «Золотого Дракона».

Нове житло Ігоровича знаходилося в старому будинку з п’ятьма зовсім недавно відреставрованими химерами на фасаді. На сходовому майданчику було лише двоє дверей, отже, нашому славному екстрасенсові належало як мінімум півповерху цього будинку.

— Подзвонимо? — запитав Тоша, витягаючи пістолет.

— Хто? — запитав жіночий голос через двері.

— Із «Золотого Дракона» до Олега Ігоровича, — мовив Тоша.

— Зачекайте хвилину, — сказала жінка і почала відмикати численні замки.

Тільки-но вона відчинила двері, Гоша миттєво приставив пістолет до її чола.

— Не кричи.

— Не буду, — прошепотіла жінка.

— Хто ти?

— Хатня господиня, — відповіла вона, — працюю погодинно.

— А де хазяїн?

— Приймає душ.

— Проведеш?

— Авжеж.

Ігорович не почув через шум води дзвінка — спокійнісінько наспівував якусь пісню і фиркав від задоволення.

— Почекаємо, — мовив Мишко, — а то якось незручно вриватися.

— Добре.

Ігорович освіжався і голився ще хвилин п’ятнадцять. Коли ж він нарешті вийшов і побачив нас чотирьох, які розташувалися в коридорі, то одразу спробував сховатися назад у ванну. Але, смикнувши за дверну ручку, Тоша відчинив двері, і Ігоровичу не залишалося нічого іншого, як сказати нам: «Здрастуйте».

Після цього він поставив зовсім ідіотське запитання:

— Ви до мене?

— Привіт, — кивнув Мишко, — до тебе. Невже ти не радий нас бачити?

У своїх виправданнях Ігорович був занадто банальним:

— Вони мене змусили…

— У мене ж діти…

— Я вже немолодий…

— Ти? — усміхнувся Мишко.

Він був молодший за Ігоровича на чотири роки і тому міг дозволити собі позбиткуватися з нього.

Відправивши домогосподарку на кухню, ми розмовляли з Ігоровичем у його обставленому громіздкими і темними меблями кабінеті.