Євген Є - Мільйон на рулетці

Тоша з Гошею спустилися до машини, розмова велася, як-то кажуть, між своїми.

— Як же вони вирахували тебе? — запитав Мишко.

Ігорович мовчав.

— Та не соромся, розказуй.

Він сидів, схрестивши руки і втупившись у підлогу.

— Ти постійно був із нами. Ми працювали разом кілька років. Нікому з нас ніхто нічого не пропонував, — говорив Мишко. — А тут з’ясовується, що тебе залякували і вели з тобою переговори. Як? Коли? Я не розумію.

— Вони подзвонили мені…

— Куди? — усміхнувся Мишко.

— Добре, Ігоровичу, — сказав я, — розслабся, ми не прийшли тебе убивати. І не збираємося забирати в тебе гроші.

— Тоді чого ви хочете? — запитав він.

— Прийшли подивитися на тебе, — сказав Мишко.

— Почути, як твої справи, — продовжив я, — і передати через тебе привіт власникам казино. Адже це реально?

Ігорович ніяково знизав плечима.

— Отже, реально, — сказав я.

А Мишко мовив:

— Ну коли ти не хочеш з нами по щирості, не будемо ж ми рубати тобі пальці? Або квартиру палити?

— Не треба, — благально заквилив Ігорович.

— Та заспокойся, ми вже йдемо, — сказав Мишко, підвівся, кивнув мені: — Ходімо.

Одягнений у халат і взутий у капці Ігорович не міг повірити, що все обійшлося. Напевно, якби Мишко вдарив його кілька разів, він почував би себе значно краще. Щось було не так і, незважаючи на свій інтелект, що зашкалював усі рівні IQ, Ігорович не міг зрозуміти, навіщо ми прийшли до нього.

Мабуть, саме тому він запитав:

— То чого ви приходили?

— На тебе подивитися.

— І що?

— Переконалися, що ти живий, здоровий, забезпечений і ситий. Тобі добре і ми спокійні, — Мишко зробив крок у бік дверей. — Можеш не проводжати.

І раптом Ігорович збагнув:

— Ви приїхали у Місто, щоб відігратися?

Ми з Мишком перезирнулися, і я сказав:

— Угадав.

— Не треба, — мовив Ігорович.

— Це порада чи прохання? — запитав Мишко.

— Дружнє попередження, — відповів Ігоревич.

— Тоді скажи, чому.

— Вони уб’ють вас.

— Я втомився. Втомився боятися і пити, щоб заглушити свій страх, знаючи, що щодня на тебе чатує смерть.

Усе було зрозуміло — Ігорович справді втомився.

— Ми заробляли величезні гроші. Але ніхто з нас не мав гарантії, що так буде завжди.

— Отже, ти вирішив нас здати?

— Це був найкращий варіант.

Виявилося, що він майже півроку виношував свій план. Прорахував усе ідеально, за винятком одного — Ігорович не припускав можливості нашого повернення з метою помсти.

Він розумів, що рано чи пізно наша спілка розпадеться. Нас могли вбити, фортуна могла покинути нас, зрештою, ми могли спитися і збанкрутувати, саме тому Ігорович вирішив відокремитися від нас, коли наші справи йшли якнайкраще.

Він спланував усе правильно: ми об’їздили всі міста країни, ми заробили купу грошей, ми довіряли один одному настільки, що ні в кого навіть не могло виникнути припущення про те, що хтось із нас може бути зрадником.

Усе було зрозуміло. Тільки одного я не міг збагнути — чому він просто не пішов від нас одразу після гри в «Золотому Драконі», коли ми всі збиралися відпочити кілька місяців. Він міг просто не повернутися з вакацій — і квит.

Але Ігорович розмірковував інакше:

— Ми насолили багатьом тузам. Мені потрібен був не тільки спокій, але і захист. Тому я вирішив прислужитися досить сильній особі і стати її другом.

— Підставивши нас?

— Оскільки йдеться про власника казино, то що може бути кращим проявом дружби, аніж викриття його найлютіших ворогів — гравців-професіоналів. А саме такими ви й були.

— Але, — додав Ігорович, — це я наполіг на тому, щоб вас не вбивали…

— А ім’я людини, якій ти нас здав?

— Аренський Володимир Борисович — власник казино «Золотий Дракон».

Для Ігоровича ситуація склалася якнайкраще: він прийшов до Аренського саме тоді, коли той вирішив оголосити велике перемир’я з власниками найбільших казино міста.

Казино, принаймні на території соціалістичного континенту, воюють між собою з перших днів свого існування. На початку це була справжня війна. Пролилося чимало крові. Однак з розвитком цивілізації власники казино почали використовувати інші методи: замовляти викривальні статті на конкурентів; засилати шулерів; влаштовувати шикарні шоу-програми, щоб зібрати максимальну кількість відвідувачів; пропонувати «двадцять безкоштовних фішок для початку гри»; свідомо підігрувати багатим клієнтам тощо.