Євген Є - Мільйон на рулетці

— Щось ми дуже повземо, — сказав він таксистові.

— А ти підбий його, — холоднокровно мовив той. — Може, відстане.

Таксист різко крутнув кермо убік і звернув на міст над чорною водою ріки.

За хвилину ми опинилися на вулиці, в лабіринті триповерхових будиночків.

— От і… — полегшено зітхнув таксист, але не встиг сказати «все».

Виїхавши з лабіринту, ми побачили, що прямо на нас їде вже дві машини.

— А їх побільшало, — сказав я.

Мишко промовчав.

Ми знову пірнули в лабіринт, але мисливці не відставали ні на крок.

Найгірше було те, що коли ми виїхали на якусь відносно широку вулицю, то побачили ще одну машину. Це вже була третя.

— Прокляття! — заревів Мишко.

Я озирнувся і побачив, як в опущене скло дверцят однієї з машин висовується стрілець з короткоствольним автоматом.

— Ну що ж, сам напросився.

Мишко витяг пістолет і теж поліз у вікно.

Але стрілець натиснув на курок першим.

— Тримайся! — крикнув таксист і звернув убік.

Автоматна черга просвистіла зовсім близько. Майже поруч.

Потому Мишко вистрілив у відповідь, він випустив мало не всю обойму.

Я не знаю, чи вцілив він, але автоматник одразу сховався назад у машину і більше не висовувався.

— Тримайтеся, — крикнув таксист. Ми вискочили на бордюр алеї, що розподіляла вулицю, і гепнулися вниз, — ще раз, — і ми вже опинилися на протилежному боці.

Але всі три машини з мисливцями повторили наш маневр.

Раптом переслідувачі розділилися. Перша з машин повернула праворуч, а друга — ліворуч.

— Усе, — сказав таксист.

— Тобто все? — запитав Мишко.

— Перед площею два виїзди. Там вони нас і піймають.

— Тоді розвертайся, — сказав я.

— Можна, — відповів таксист.

Він ударив по гальмах, і наша машина завмерла на місці. Мисливці, промчали повз нас, а таксист розвернувся і чкурнув геть від площі, що могла стати для нас пасткою.

Уже через секунду мисливці наздогнали нас.

Поки за нами їхала одна машина, ми мали шанси.

— Може, зупинимося, — запитав Мишко.

— Краще не треба, — відповів таксист.

Через мить з бічної вулички вигулькнула друга машина з мисливцями, а кілометрів за два з протилежного боку на нас неслася третя машина.

Продовжуючи мчати на максимальній швидкості, таксист глянув на панель і сказав:

— Бензину вистачить години на дві.

— І все? — перепитав Мишко.

— Більш не протягнемо.

— Ну, гаразд.

Мишко поліз у кишеню і замість пістолета витяг телефон.

— Льоню, це Мишко. Не гнівайся, що так пізно.

— …

— Я знав, що не спиш.

— Можеш допомогти?

— Та нормально. Випустив оце щойно обойму в якихось недоумків, що женуться за нами аж на трьох машинах. І, схоже, не для того, щоб запропонувати випити з нами. Можеш допомогти?

— …

— Не знаю… Під «Чорним Ангелом»… — Мишко озирнувся і продиктував номер однієї з машин, — двадцять сім п’ять чотирнадцять «З» «З»… Мені теж невідомий.

— …

— Добре. Спробуємо. Де?

— …

— Але, я не знаю міста… Почекай, дам трубку таксистові.

— Слухаю, — сказав таксист. — Зрозумів. Зрозумів. Домовилися, — і повернув Мишкові слухавку.

— Знаєш де це? — запитав Мишко.

— Звичайно, — відповів таксист.

Хвилин сорок ми кружляли містом. Мишко тричі вилазив у вікно, щоб поціляти у мисливців, які повсякчас стріляли у нас. Нарешті таксист сказав:

— Кінцевий пункт прибуття.

На повній швидкості ми виїхали на середину темної і безлюдної площі, зменшили швидкість, пригальмували і виключили мотор.

— Сюрприз? — спитав я.

Машини з мисливцями миттєво оточили нас.

— Причому класний сюрприз, — вдоволено проказав Мишко.

Я ще не встиг узятися за руків’я пістолета, а мисливці вже були біля нас.

Як тільки-но один із них простяг руку, щоб відкрити дверцята з мого боку, метрів за тридцять від нас спалахнули фари. Яскраве море фар.

— Подобається? — усміхаючись, запитав Мишко.

— Не те слово, — сказав я, щулячись від яскравого світла.

Машин, що світили на нас, було біля десяти. І хоча через яскраве світло ми не могли розгледіти облич приїжджих, як тільки один із них ступив у коло, утворене світом фар, мисливці миттєво втратили до нас найменшу цікавість. Вони метнулися до своїх машин і накивали п’ятами.

Прибулець зняв зі свого плеча готовий до стрілянини гранатомет, а через хвилину його оточили виголені хлопці в традиційних шкіряних куртках.

— Двадцять п’ять тисяч, — доброзичливо усміхнувся таксист.