Євген Є - Мільйон на рулетці

Коли Мишко відшукав їх і запропонував справжню роботу з автоматами в руках, жоден з них не сказав йому «ні».

Вони тільки запитали:

— Хто за старшого? Ти?

— Майже, — сказав Мишко.

— То ти старший? — познайомившись зі мною, запитав Гоша.

— А що? — відповів я запитанням на запитання.

— Уточнюю. Щоб знати, хто платитиме за роботу.

— У такому разі, — сказав я, — уточнимо, хто, за що і скільки.

— У нашого друга Сави півтора десятка казино, — почав Мишко.

— Ну й що з того, — сказав я.

— Найгірше з них отримує тисяч п’ять за вечір. Найшикарніше — тисяч шістдесят-вісімдесят.

— Мабуть, так воно і є.

— Ми дізнаємося, коли з казино забиратимуть гроші. Під’їдемо і відберемо.

— Більш детально.

— Містечко маленьке. Всі казино належать Саві. Щодня з кожного з них бригада експедиторів забирає виторг. Ми вираховуємо, коли саме забирають гроші з останнього казино, зупиняємо експедиторів і відбираємо гроші собі. Тільки й усього.

— Оце й усе? — запитав я.

— Більш нічого.

— Геніально.

Але, глянувши на мене, Мишко запитав:

— Щось не так?

— Та ні, все гаразд. Але ж у нас нема спорядження.

— У нас є все необхідне, — сказав Мишко. — Дві машини — вольво Гоші і старенький порш Тошин, три пістолети і потертий, куплений на блошиному ринку короткоствольний АК. А також і гроші.

Я не став з’ясовувати, де Мишко роздобув гроші, пограбував якусь ощадкасу чи позичив у Тоші та Гоші, це не мало ніякого значення.

Тому я сказав:

— У такому разі план прийнято.

Коли того ж вечора Мишко переповів свій план Касі, той схвально кивнув головою:

— Гарна ідея. Саві Володимировичу такий урок буде тільки на користь. Я навіть допоможу вам після завершення справи залишити місто і виїхати.

Побачивши усмішку на моїх обпалених губах, Каха сказав:

— Задарма. Але є одна умова: шановний Сава Володимирович має знати, що пограбували його ви.

— Навіщо?

— Щоб він не подумав, що це наших рук справа і не почав війну з нами або з Ахімілом. У нас у місті мир, а мир кращий за війну.

— Добре, — сказав я, — ми залишимо його хлопцям візитку.

— Тоді, — сказав Каха, — сьогодні вночі мої хлопці проведуть вас у місто. Де ви вирішили зупинитися?

— У Толі? — запитав я Мишка, згадавши кемпінг, у якому ми жили до цього.

— Можна, — погодився Мишко, але Каха заперечив:

— Краще я знайду вам квартиру де-небудь у місті. Гадаю, так буде краще?

— Безперечно, — погодився я.

Трикімнатна квартира дуже нагадувала казарму, завалену запасами харчів і ліжками й, очевидно, була обладнана на випадок війни. Вона сподобалася нам.

Ми з Яною зайняли найбільшу з кімнат. Мишко розмістився зі своїми друзями у двох інших.

Уся кухня й обидві комори були заставлені мішками з цукром, пакетами з макаронами і консервними банками. Отже, харчів ми мали вдосталь. А розважалися тим, що упродовж дня дивилися телевізор у Мишковій кімнаті, а ввечері Тоша і Гоша поїхали в найбагатші казино Сави — «Вершину» і «Золотий Хвилеріз», щоб довідатися, коли відтіля забирають гроші, і яка кількість людей бере участь в операції.

Повернулися вони десь під обід наступного дня і повідомили:

— Дві машини зі стрільцями і один мікроавтобус об’їжджають усі казино і привозять гроші до особняка Сави. Але охоронців там стільки, що ми навіть не потикали до них носа.

— От і добре, — сказав Мишко.

— Завтра поїздимо за ними.

— До «Золотого Хвилеріза» вони приїжджають о шостій тридцять ранку, — сказав Гоша.

— До «Вершини» — за чверть сьома, — повідомив Тоша.

— Отже, — мовив Мишко, — нам треба виїхати о четвертій.

— Їдеш із нами? — запитав Мишко, постукавши в двері моєї з Яною кімнати і, дочекавшись, коли я скажу «Так», мовив:

— Ми вже збираємося.

— Ні, — відповів я, — якщо, звичайно, ви в змозі обійтися без мене.

— Цілком, — сказав Мишко і зачинив двері.

Маленька і тепла Яна ще міцніше пригорнулася до мене, і я заснув.

Другого і третього дня я вже їздив разом із хлопцями. Ми довідалися, що люди Сави їздять одним маршрутом і що вони добре озброєні, бо поводяться досить безпечно.

— Уявляєш скільки там грошей? — запитав Тоша, коли ми зупинилися край дороги за три кілометри від Савиного особняка і спостерігали в бінокль за’ тим, як караван із двох БМВ і мікроавтобуса заїжджає у ворота височезної огорожі.