Євген Є - Мільйон на рулетці

— Уявляю, — відповів я, бо розумів, що Тоша думає про те, як здорово було б вчинити збройний набіг на особняк Сави. І додав: «Забудь».

Ворота зачинилися, я засунув бінокль у бардачок і скомандував Гоші, який сидів за кермом: «Поїхали».

Повернувшись у свою квартиру, ми вирішили наступного дня учинити напад на Савиних експедиторів.

Рівно о четвертій п’ятдесят ранку Савині хлопці під’їхали до «Мухи», о п’ятій нуль сім до «Малого Діаманта-2». А потім з точністю кур’єрського потяга: о п’ятій двадцять п’ять були у «З вечора до рання»; о п’ятій тридцять три — у «Нічній Сові»; о п’ятій сорок п’ять — у розташованих один напроти одного «Арлекіні» і «Великому Діаманті»; о шостій нуль п’ять — у «Фішці».

І так казино за казино. Після «Фішки», «Піратської Скрині» і «У Зайця» о шостій сорок п’ять вони вийшли з «Вершини», що закривалася пізніше, ніж інші, а о сьомій нуль-нуль — з «Великого Діаманта — 1».

Ми вирішили перестріти їх на виїзді з «Вершини».

Кращого місця для нападу на інкасаторів Сави, ніж виїзд на гору, на якій містилася «Вершина», годі було знайти. По-перше, приїжджаючи сюди, савівці встигали зібрати гроші майже з усіх казино. По-друге, на цій ділянці дороги не було жодного ліхтаря. А по-третє, і це було найголовніше, тут савівці розділялися. Одна машина залишалася біля підніжжя гори, а мікроавтобус направлявся у супроводі іншої машини до казино.

І хоч після «Вершини» вони заїжджали ще й у «Великий Діамант-1», ми могли пожертвувати десятьма-двадцятьма тисячами, щоб одержати головний приз.

Савівці під’їхали до підніжжя гори за чверть сьома ранку. Сонце ще не зійшло, і тут, у низині, стелився туман, що перетворював дерева на скам’янілі химери. Було сиро і холодно. Але Тоша вбачав у цьому добрий знак.

Я не перечив, але, сидячи на холодному камені в оточенні крижаних клубків туману, почував себе незатишно.

Було важко дихати. Я дістав сигарету, але вона одразу розмокла в пальцях, і я викинув її.

— Он вони, — тицьнув пальцем Тоша, який сидів поруч зі мною.

— Бачу, — озвався я.

Перша машина із савівцями загальмувала, розвернулася капотом у бік міста і, не вимикаючи фар, залишилася чекати на місці, а друга з мікроавтобусом поїхала далі. Ми ж, нагинаючись і спотикаючись об камені, яких не було видно в тумані, рушили до них.

Наступні події розгорталися блискавично.

За мить ми оточили машину. Наступної миті Гоша заплигнув на капот і встромив дуло свого автомата у вітрове скло. Ще кілька секунд — і ми розчахнули дверцята та виволокли на асфальт двох савівців, вибили в них із рук пістолети. Потому змусили хлопців підійти і стати спиною до дерева, що росло недалеко від дороги, і зчепили їх наручниками. Самі ж повернулися до машини.

Коли мікроавтобус у супроводі машини спустився з гори, ми завели мотор і поїхали попереду савівців до міста.

Місце для пограбування було ідеальним, ми вибрали його за день до нападу, і тому як тільки під’їхали до нього, Мишко, який сидів за кермом, вимкнув мотор і змусив савівців, які їхали за нами, зупинитися.

— Дві хвилини, — сказав Гоша.

— Півтори, — відгукнувся Тоша.

А Мишко мовив:

— Хвилину.

Виграв він, бо рівно через хвилину савівці вийшли зі своїх машин і пішли до нас, щоб довідатися, що сталося. Невиспані, неголені, щулячись від холоду, вони навіть не встигли нічого второпати, як Тоша і Мишко повалили їх на мокрий світанковий асфальт, а я з Гошею виволокли з фургону водія.

Потому я відчинив задні дверцята фургона і, побачивши купу пакетів та спортивних сумок, напханих грошима, крикнув:

— Усе в ажурі!

— У багажник, — наказав савівцям Мишко.

Вони були не дуже кремезними, але все-таки їм знадобилося кілька хвилин для того, щоб розміститися вчотирьох в одному багажнику.

— Тіснувато буде, хлопці, — сказав Мишко і замкнув їх.

Після цього ми сіли у фургон і помчали до своїх автомобілів, що залишилися біля «Вершини».

Яна і троє бородатих чорнооких хлопців Кахи вже чекали на нас.

Ми мовчки вийшли з фургона і почали перекладати у багажник своєї машини гроші. Я тримав руку в кишені плаща і був готовий вистрелити будь-якої миті.

Але стріляти не довелося.

Переклавши гроші, я дістав складений учетверо аркуш паперу.

— Читатимете? — запитав я горців.

— Аякже, — сказав один із них.

Записка, написана мною на прохання Кахи, була стислою: